Щось сталося зі мною,не розумію я,
життя,це йде юрбою і всюди суєта.
Не так повинні жити,не так повинно буть,
все людство поміняло життя своєго суть.
Боїшся щось сказати надіти щось не так,
стало в моді брехати,перший життя це знак.
А гроші і гординя зробили теж своє,
хто без цих двох сьогодні-народ їх несприйме.
Кохання,що блистіло так ніжно як сльоза,
богатство його вбило і не у ціні краса.
А поміч товаришська її як не було-
упавши у біду,всім іншим все рівно.
А ще храми сіяють а думки у чорноті,
тіла всі одівають а душі в нищиті.
Хрести блистять на грудях у "соц.сітях" слова,
і знову повторюся-у нищиті душа.
Ось це усе,що сталося у нашому житті,
я вірю це все бачать і люди інші всі.
Але пристосувалися до цього всі життя,
хоч прикро та признаюсь-не виняток і я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846818
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2019
автор: Бабич