Нудьга якась в душі,така-не пояснити,
ні працювать не хочется ні відпочити.
Не можу пояснити-сам собі,
що хоче тіло і що потрібно моїй душі.
Злить все а більш всього погода,
можливо між дощами і нудьгою є угода.
Щоб допікакать народ,щоб злити все живе,
а як інакше-інакше і не буде.
За що візьмуся- ну не можу неіде,
ну не виходить-злюсь й кидаю все.
Припалю сигарету і занурюсь у думки-
у них я все зробив і помандрую хоч куди.
І посидівши та подумавши,скажу я сам собі-
та завтра буде краще ви чуєте це всі.
Сьогодні хай мине,хай день цей вже пройде,
а завтра точно знаю,владнаю я усе.
Навіщо буду злиться і сам себе картать,
"махну" на все рукою й піду тихенько спать.
Це все так зробить потрібно,але чи я зроблю,
бо кожен день прожитий я поступаюся життю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846242
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2019
автор: Бабич