Сонце сходить, подивіться.
Злет його стрічає птиця.
Хай зимове, - полум’яне.
Серце знову робить п’яним.
Чемно світло охопило
Вулиць лінії і пилом
Жовто-красним, оксамиту
Притрусило землю ситу:
Брудом, ненавистю, газом,
Що вбивають душі зразу.
Не поможуть сонця сходи,
Бо не бачать люди вроди.
11.02.05.
Лялькове життя
Ти - лялька у руках недолі й мороку.
Ти – лялька, бо даруєш губи ворогу.
Красива. Та насправді серце знищене,
Бо горда і ведеш себе напищено.
Ти – лялька, що малює очі гнилістю.
Ти – лялька, закарбована немилістю.
Безбарвна. І не грає ролі одяг твій,
Бо ляльок, ось таких, як ти, давно не рій.
Ти – лялька, що розбещена дарунками.
Ти – лялька. У житті, мов м’яч між лунками.
Потрібна. Та лише як секс-діляночка
Для нього, з гаманцем, ти – забавляночка.
Ти – лялька, мотузками тіло зв’язане.
Ти – лялька. І життя із ниток в’язане.
Не хочеш зупинитись перед стратою.
Нехай краса залишиться розплатою.
3-4.09.04.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=8452
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.11.2005
автор: Vilna