Відклала я справи на потім усі!
Не страшно, нехай зачекає!
На велика сіла, і вже у путі,
Де соняхів поле безкрає.
Де вітер, де простір, де неба блакить,
Так легко на серці! Так вільно!
Ви чули, як з птахами степ гомонить?!
Яка ж тут краса божевільна!
Порожня дорога, лиш поле шумить,
Все зайве! Нічого не треба!
.У мене є крила! Спинися ця мить!
Я можу торкнутися неба!
До замку із мріями ще піднімусь,
Вже обриси казки близенько!
А Мерлін, там радість чаклує комусь,
Від щастя заходить серденько.
Лечу! Відірвалася вже від землі!
Повітря солодке вдихаю.
От дідько… Мобілка…Хтось дзвонить мені…
З блаженства хмарини злізаю…
Згубилася хвиля високих частот,
В реальність мене повернула.
Розтанув у мареві мій Камелот,
«Ти де?» - знову в трубці почула.
Домашні турботи на плечі лягли,
Забрали омріяні крила.
У побуті днів закисаємо ми,
Ламаємо мрії вітрила.
А потім неначе короткий протест,
Тікаємо вітру попити.
Щоб хоч не надовго згубитися десь,
Набратися сили щоб жити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844582
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2019
автор: Наталка Долинська