Почуття, не вилиті у слово,
Наче стріли застрягають між легень.
Я тепер пишу лиш винятково
Щось жахливо нецікаве день-удень.
А навколо дражнять душу квіти
І прості та незбагнені шквали змін.
Стигле сонце манить, мов магнітом
Десь подалі від буденності і стін,
Десь на волю, ближче до блаженства,
Що дарують нам дерева та струмки.
Там лікують спогади і серце
Кришталеві, світлі, лагідні думки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844537
Рубрика: Нарис
дата надходження 09.08.2019
автор: Ольга Білицька