Поки літо спало після спеки,
Розпашілу землю заховавши в ніч,
Осінь крадькома на крилах у лелеки
Прилетіла, зливу скинувши із пліч.
Притягла з собою сірі хмари,
Реготали громи раз-у-раз,
Призабуті осені примари –
Невблаганно забирає літо час...
Краплі з неба – холодів предтечі –
По чупринах спилених хатів
Танцювали в теплий літній вечір
В круговерті прожитих житів.
А лукава, поки дощ періщив,
Повернула сонце до зими.
Та лиш ранок чорне небо зморщив,
Заховалась ген за ворітьми.
І ще літо гріє в сонці боки,
Ще не скошений останній сніп,
За ворітьми надуває щоки
Осінь між вишневих зжовклих віт.
Знахабніло дихає у спину,
Виглядає мить, коли пора
Літу все лишити і полинуть
Ластівкою з нашого двора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843750
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2019
автор: Волинянка