Навіяло написати після прочитаного вірша
Leskiv; »Не буде баба дівкою»
Це не вік, коли вже й за шістдесят,
Хоча кажуть,- В такий час не до свят,
Побрехеньки, скажу вам відверто,
За роки, вже багато здобуто,
Тож є досвід, маєш статки якісь,
Ото часто,мене охоплює злість,
Що стара, ніби вирок людині,
Услід мовлять, все ж не згодна нині.
А мабуть, лихе згадать не варто,
Хоч чіпляється занадто вперто,
Ну й нехай, не буду дівкою я,
На мені протримається сім`я.
У світлині, щоб все та й до діла,
У душі, завжди пісня бриніла,
Тоді й борщИк, смачненьким удасться,
Й відлетять, сумління і нещастя.
Підморгне, вже й всміхнеться чоловік,
Приголубить. Який вже отой вік,
Геть забудеш, хоч давно не дівка,
Пригадаєш, як грала сопілка.
У кав`ярні, палахкотять свічі,
Ніжний погляд, чарівність у вічі,
Все забуду, хоч у танок бери,
Не завада, що пенсіонери.
Ну й нехай, кажуть, що вже й не модна,
Себе знаю, жінка благородна,
Онучата, такі думки мають,
Ледь всміхаються та все ж сприймають,
Така є я цьому порадію,
А про старість, всі думки розвію.
Як онучка, вжезробить зачіску,
Блиск добавить іще й косметику,
І порадить, бува, як ніколи,
Мов позаду, втішні роки школи.
На душі світло, мов весна нині,
І радію, кожній теплій днині.
Що роки, тож нехай й за шістдесят,
Ото трясця, як ракети спішать,
Ну й нехай, а що вже вони мені,
По житті, хоч й не всі сонячні дні.
Думки часом, чубляться з думками,
В голові, мов рій, не сплю ночами,
Чи погода й від політики стрес,
Тут вода й оцет - гарненький компрес.
І пігулка, бува на спасіння,
Вже до ранку, зніме потрясіння,
І інакше, як дуже дошкуля,
До вікна, підійду, місяць здаля.
Світять зорі, неначе шлють сигнал,
Вмить відчую, я у душі запал,
Ручка й аркуш, у цей час потрібні,
Бог із ними, хоча й коси срібні,
За шістдесят, я їх не сприймаю,
Веселюся, настрій й себе лаю,
Бо здається, що маю сорок п`ять,
Розпочну, знову про любов писать.
Як ні, гумор, як та голка вткнеться,
Чи пісні чую, легко пишеться,
А коли, дощик хлопа за вікном,
Ляга проза, немов я п`ю вино.
Те медове, смачне, як кохання,
І горить, світло, аж до світання.
Чи пристала, може хто спитає,
Не відчула, бо ж душа співає,
Там літаю, ген у піднебессі,
Мені добре, так тепло на серці.
Йдуть роки, думка, не треба лічить,
Що дав Бог, цінити і просто жить,
Насладитись оцим білим світом,
Щоб відчути квіткою в суцвітті.
***
Бажаю, всім кому за шістдесят
Фантазії, про старість не приймать
Щоб тільки весна й літо в кожній душі,
Хай пишуться веселіші вірші!
30.07.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843502
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2019
автор: Ніна Незламна