Розквітли соняхи… Ціле поле теплих сонць…
Великі і круглі… і гарячо-радісні…
Острови щастя навпроти пшениць,
Сплах літа в чеканні осені.
Засвітилися соняхи… тисячі яскравих світил…
Жовтих і усміхнених… і по-справжньому рідних…
Запалили безкінечністю небосхил
На сторожі мріянь досхідних.
І зігрілась душа… у обіймах сонячного щастя…
Захотілось у соняшниках заховатися,
Вкусити рідного літа причастя
У жовтому морі пірнати-купатися.
Бо це літо, як стиглий соняшник,
Голова повертається за сонцем…
Чи запалений тільки сірник –
Мить і зникне назовсім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842290
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2019
автор: Волинянка