Ти помстою своєю раниш душу,
Ти хочеш, щоб сильніше запекло,
Я добровільно не забуду, але мушу,
Поставлю поміж нас суцільне скло.
Нажаль, це все пусті мої балачки,
І ми з тобою, наче у вогні...
Цукерки із вином і смак жувачки,
Вже тридцять років тінь твоя в мені.
Я не твоя і це тебе заводить,
Ти бісишся і ріжеш нас обох,
Мене твій погляд в натовпі знаходить,
Та шлях до тебе вкрив чортополох.
Я хочу, щоб ти знав: мені не просто,
Хоча в моїй душі лиш твоя тінь,
Вона в мені, неначе голка гостра,
Стирчить з моїх грудей у височінь.
У нашому житті вирує осінь,
Зустрілись ми з тобою навесні,
А може вже достатньо? Може досить?!
Давай разом, та тільки уві сні...
І хай про нас поети не напишуть,
І хай ми не звучатимем в піснях,
І хай нас теплі ночі не колишуть,
Зате ми будем ніжністю в очах.
І в час, коли зима присипле скроні
Ми будемо горіти на вустах
Цілунком, що так довго у полоні
Тримав нас у розділених світах.
Тоді, можливо, сядемо на ґанку
Зустрінем зиму і розділимо на двох,
Тобі налию кави філіжанку,
Засипле снігом цей чортополох.
Я покажу тобі свою раниму душу
Тебе торкнуся - ти відчуєш, як пекло,
А поки що "забудь" сказати мушу,
Між нами вже стоїть суцільне скло...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840892
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2019
автор: Sukhovilova