Вона тримала моє щастя в своїх долонях,
Бавилась ним, як маленька дитина.
Така сонячна… сонечко… сонях…
Мого світу найкраща частина.
Вона спіймала в полон моє серце
На приманку карих очей.
Ооо… Цей погляд… шоколаду з перцем…
Так солодко, що аж пече.
Вона поборола мою свідомість
Тихим шепотом рідних вуст.
Здався сам… що просити натомість?
Боюсь втратити, тільки озвусь.
Переможений, але щасливий…
Полонений, не хочу іти…
Я закоханий, отже, вразливий,
Вона для мене не світ, а світи…
Вона спіймала мене, поборола,
Тримала в полоні без шансу на амністію.
А сама не мала престола,
Простачка з осанкою королівською.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840511
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.06.2019
автор: Волинянка