Спустошенність в душі моїй вирує,
Розсипалась надія...трішки жаль...
Кричу у простір...тільки тиша чує,
Відлунюює від стін важку печаль.
Хтось плаче у душі, лице сміється,
Подумалось: так просто! Але ж ні,
Ця посмішка не просто нам дається,
Коли серденько топиться в сльозі.
Коли у світі власному напруга,
Коли питання линуть до Творця:
Навіщо і куди? Навколо хуга...
По венах бродить сумнів без кінця.
В такі моменти посмішка, мов брила,
Така важка, як кілька мегатонн,
В такі моменти я складаю крила
Іду в метро й купую там жетон.
Спустошенність, немов сира безодня,
Ні мрій в такій душі, ані бажань...
І тільки лиш рука з небес Господня
Витягує на землю зі страждань.
Я вірою змиваю сіль із серця
І знов всміхаюсь сонцю і грозі,
Ця посмішка не просто нам дається
Коли серденько топиться в сльозі.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837137
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2019
автор: Sukhovilova