За плечима літо, на порозі осінь.
Чом душі торкаєш струни золоті?
Літо відгоріло, пам"ятаю й досі...
Попрошу я пам"ять: не торкай ті дні.
Що колись було, вже тому не бути.
Просльозились хмари проливним дощем.
Те, що найрідніше, зав"яжу у вузлик,
Потайки загляну, продивлюсь бігцем.
Торкати не буду те, що було боляче.
Посміхнусь помилкам, подивлюсь їм вслід.
Час - найкращий лікар, бо лікує зболене,
На нестерпні рани прикладала лід.
Поки не вітаюсь, осене, з тобою.
Я ще відсмакую теплі весни дні,
І роки зі мною побіжать юрбою.
Осене-красуне, ще скажу я - НІ!
А коли подують холоднії вітри,
Я скажу тоді: здрастуй, люба осінь,
Ось тепер до себе ти мене прийми.
Йти до зими разом дуже тебе прошу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836799
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2019
автор: Н-А-Д-І-Я