Востаннє

А  знаєш  що?  Зали́шилась  лиш  рана  —
Троянда,  що  зів’яла  ще  в  шипах.
Я  самовільно  запнулася  в  кайдани,
Щасливою  буваю  лиш  у  снах.

Ти  інший  був,  як  те  весняне  небо,
Така  безмежна  була  ця  блакить.
Ну  як,  скажи  мені,  коханий,
Тебе  такого  я  б  змогла  не  полюбить?

А  зараз  що?  Одвічная  гроза.
Крізь  хмари  цю  блакить
Вже  не  видать  роками.
Душа  моя  блукає  десь  одна.
Чому  так  сталося,  скажи,  коханий?

Між  нами  бе́зліч  мотлоху  й  печалі,
Над  нами  вже  оме́ла  не  цвіте.
Колись  ми  у  розлуці  сумували,
А  зараз  що?  А  зараз  все  не  те!

Моє  кохання  і  моє  життя
Колись  було  лиш  іменем  твоїм.
Ще  трішки  —  й  все  піде  у  забуття,
Ще  мить  лиш  —  станеш  спогадом  мої́м.

Коханий,  подивись  останній  раз,
У  очі  ще  лиш  раз  поглянь,  благаю!
І  поки  вогник  назавжди́  не  згас,
Скажу́  тобі  востаннє,  що  кохаю.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2019
автор: В.О Кароока