Чому синочку, мене не слухав…

Місяць    таївся,  ген,  так  далеко,
Ледь  -  ледь  світився,  сивий  ріг  стирчить,
Біля  віконця…  туга…сердечко,
Вкотре  в  тривозі  та  воно  мовчить.

Їй  не  сховають  і  хмари  печаль,
Хоч  вдень  й  сніжинки,  злітали  легко,
Вона  дивилась,  поміж  них  у  даль,
Він  там  на  сході…  її  лелека.

Геть  молоденький,  лиш  почав  бритись,
Віру  й  надію,  все  несе  в  серці,
За  Україну,  за  неї  битись,
Він  завжди    здатен,  хоч  в  мулі  берці.

Земля  і  попіл,    урвища,  ями,
Той  сніг  вологий,  чомусь  кровавий,
Закривав  очі,  погляд  до  мами,
Де  рідний  край.  Плач  пташки  тужавий.

А  сніг  все  падав    і  вітер  гупав,
Сіпнуло  землю,тріснуло  скельце,
Чому  синочку,  мене  не  слухав,
Плакала  мати…    ховалось  сонце.

                             19.02.2019р


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2019
автор: Ніна Незламна