Я ваш весь біль не підійму в цю мить –
Моя душа – камінням наповни́лась...
І серце за країною щемить,
За ді́тьми, без батьків які лишились.
Плач, серце! – В го́спіталях вояків
Немало ще, протези хто чекає,
На руки хто не візьме малюків,
Що босим не ходитиме – вже знає.
Не маю я зловтіхи. Ми – не ви!
Сумую лиш у милій Україні,
З неоголошеної де війни,
Полеглими привозять і донині.
І я за ними в дійсності тужу,
За дітьми їхніми нутро́ палає.
А вам, забувшим Бога, я скажу –
Гріховної вини він не прощає!
Оригінал.
Я вашу боль сейчас не подниму –
Моя душа и так полна камнями.
И сердце плачет за мою страну,
За деток, что не свидятся с отцами.
И плачет сердце, что в госпиталях
Тех много, кто протезы ждут годами,
Кто дочек не поносит на руках,
Кто не походит босыми ногами.
Злорадствовать не стану. Мы не вы.
Но я скорблю о милой Украине,
В которой с необъявленной войны
Погибшими привозят и поныне.
И я о них действительно скорблю.
За их детей вся внутренность пылает.
А Вам, забывшим Бога, говорю –
Он безнаказанных грехов не оставляет.
Автор Виктор Залевский.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830657
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2019
автор: Юрій Шибинський