Чепурився ранок у сонячній заграві, звеселилася земля в золотій оправі. Прокидалося село, впали роси ранні. Розлетілися чутки - приїхала пані. На крутій машині, до бабусі Килини, на всі боки фоткалась, поблизу калини. В кожні хаті гомонять, гонорова, то ж була в Європі, одягла круті шорти, є емблема, як у шопі. І сама, немовби краля, струнка синьоока, багатенька, хоча кажуть іще одинока.
Й до Сашка долетіла, оця звістка нині, чого ждати, поспішив, їхав на машині. Але в нього, що правда, біленька, старенька, для села й ця підійде, потішилась ненька. Тож високі колеса, горда назва Нива, хоча з моди вже вийшла та сім’я щаслива.
Йому тридцять минуло, а дівки не має, часто дрова рубає, в судинах кров грає. Одружився б певно давно, все вибрати не в змозі, як додому приведе, то зразу ж на порозі. Мати зміряє до ніг, каже не підходить, то худа, то пишна, ну ніяк не угодить.
Її гордість розперла, пишається сином, посудачить вечором, любила під тином. Все тлумачить, молодий, куди поспішати? Щоб була гарна й гідна, треба вибирати, Щоби хата, і в хаті й машина крутіше, ти у мене красунчик, роздивляйся ліпше.
Оце так й цього разу, в дорогу проводжала, -Придивись, сину, щоб всім догодила, душу зігрівала.
Їхав й слухав Винника, пісні линуть далеко, бубонів, - Їй все просто, а мені ж вкотре нелегко. Вже напевно зо двадцять, водив красунь сміло, як остання прийшла, все село гуділо. Сам директор колгоспу, пропонував доньку, аж до річки линуло, - Я не хочу Соньку.
Тож за серце хапалась, його ненька знову, як без тями волала,
- Повівся на змову,
Батько хоче прийняти, бо знає надійна, більш-менш дівка порядна, мріє спати спокійно. Мені ж зачіска «каскад» й русяве волосся, не вподобав зовсім! Ще й на очі наче коса. А, як зирить з-під тишка й усмішка, аж до вух, ну жирафа здалеку, коли одягне капелюх.
Він під`їхав до хати, гучно музика грала, на подвір’ї тітка Килина, в мішок суху траву клала,
Є машина, нова ФІАТ, колір синій-синій,
- Добрий день, він зразу, чемно сказав господині.
Та привітно вже й за хвіртку, взялася руками,
- Що Сашко, напевно зустрічати з рушниками. І хліб-сіль подавати, уже скажеш нині, прийшов руку просити? Вмить, гукну Христині.
- Я оце, - переминався з ноги на ногу, Щось машина затихла, - утратив відвагу,
Вмить, у дверях Христина, - майстерно нафарбована лялька,
- Моє сонечко, Сашко!- перед ним феєрична білявка,
- У веснянках казав, може годі брехати, ну, давай, не соромся, то ж заходь до хати. Пора знову відновити приємні стосунки, не забула про тебе, привезла подарунки.
А Килина, враз за вила,
- А я спішу в поле,
Підморгнула онуці, обличчя, аж сяє,
- Танцювати захотілось, значить погуляємо, на весіллі вже скоро, молодість згадаємо.
В хаті тихо, привітно, штори опустила,,оглядає йому в очі, губу закусила,
- Ти приміряй сорочку та й зразу обмиємо, чи краще за зустріч Шампанське відкриємо?
Христя сіла на ліжко, позирає скоса,
- Наливай, не соромся, - ледь морщила носа,
Мов туман у голові, він шепотів, пригадав той вечір,
- Я тоді не пив горілки,- в очі зазирає, ніжно взяв за плечі.
Після ласки охмеліли, ще довго пили, аж на ліжко вино, ненароком розлили. У гріхові горіли, всі свічки спалили. Пусті келихи вина, солод-поцілунки, вже світало надворі, нащо обіцянки.
Прокидається село, корова ревіла, гавкав пес, чиясь постать, хвіртка заскрипіла. Бурмотів, Сашко під ніс, у обіймах Христі,
- І кого, це біс приніс, - не змовчав,путався в намисті.
Нишком зирить до вікна, то ж здається ненька?!
- Полежи, зараз прийду, моя дорогенька.
Швидко вскочив у штани, виходив із хати, що ж це в мене за життя, досить чатувати,
Тут курей Килина, голосно зазиває, а знервована мати, руками махає,
- Йдемо синку додому, чому забарився?
- Та я це, ну матусю, вчора одружився.
****
Ой, як часто буває, любов материнська,
Заважає всім жити, її гордість панська,
Для двох щастю радіти, наче перешкода,
А роки, вони ж біжать, відцвітає природа.
26.03.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830549
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2019
автор: Ніна Незламна