не примушуй мене бути чесною.
не питай, що я хочу, прошу.
бо залишусь розбитими веснами,
де на зустріч печалі спішу.
не кажи що з надій зорепадами
вічність тихо на нас упаде...
я змирилась із втратами- зрадами,
там вже більше ніщо не пече...
бо те коло із пустки не рветься,
тільки видих і подих, прости...
невимовність у вічі сміється,
бо минуле напише листи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830321
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2019
автор: Квітка))