Малий хлопчина сидить по обіч дороги,
Задививсь на водопад, на його пороги,
А в малого думок, наче велич гори,
Каже ненька, - Синку… прийшло до нас горе.
А йому, янголяті й п`ять років не було,
Тож воно, синьооке, про це, ще й не чуло,
Цього навіть й не знало, яке оте горе,
Нині ненька казала, як штормове море.
Забирає всіх, коли той, морський цар гуляє,
Підіймав хвилі і човни, до дна нахиляє,
- Та до моря так далеко, - шепоче синочок,
- На місточок, давай йдемо, туди, на горбочок.
Добре море попросимо, щоби не штормило,
І щоб людям та й ніколи горя не робило,
Міцні руки, мозолисті маля обіймали,
- Ой, щоб ви, діточки, на світі горя не знали!
Йшла дорога крива, до самого низу,
Поміж трав у долину, далі до хмизу,
Тут лишили малого, є бабця поруч,
У руках для волосся тримала обруч.
Він здивовано дививсь, все не міг збагнути,
Чому нині бабця плаче, їх змогли забути?
І чому, тепер старенька, зовсім сива стала?
Онуча на руки взяла, каже, що пристала.
Та дорога, до цвинтаря, стежкою кривою,
Зрозуміть, як й чом, ненька плаче під вербою?
Все мовчала й нащо, одягла чорну хустинку?
І обличчя хова? Шепоче, - Синку - синку?
Оченята зирили, вслід довгій колоні,
На губах, старенької сльозини солоні,
Пережити, як все, серденько боліло,
А онучок відчував, тремтить її тіло.
До грудей, тулила мале янголятко,
- Полетів до неба, ось тепер твій татко,
Не второпав малий, скривив губенятка,
- Полетів, як це, я хочу до татка!
-Ну таке, ти скажеш, він моряк сміливий,
Обіцяв, татусь, я буду щасливий!
Разом ми, будемо море захищати,
Вставай бабцю, гайда, йдем його стрічати!
Десь далеко море, хвилі до причала,
А над ним, голосно чайка кричала,
Проводжала моряка в потойбічний світ,
Зрозуміє, все це син, через кілька літ.
21.03.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2019
автор: Ніна Незламна