Малий хлопчина, присів по обіч дороги, на водопад задививсь, на його пороги. І думок у малого, як гори величні, каже ненька,- До нас горе прийшло не вві сні. А йому, янголяті й п’яти років не було, то ж воно, синьооке, про це, ще й не чуло. Цього навіть й не знало, яке оте горе, нині ж мама казала, як штормове море. Всіх забирає, як злий морський цар гуляє, підіймав хвилі й човни, до дна нахиляє.
- Так до моря далеко, - шепоче синочок,- На місточок, то ж йдемо, туди, на горбочок. Добре море попросимо, щоби не штормило і щоб людям та й ніколи горя не робило.
Міцні руки, в мозолях маля обіймали,
- Ой, щоб діти й всі на світі горя не знали!
Йшла нерівна дорога, до самого низу, поміж трав у долину, а далі до хмизу. Тут лишили малого, є бабуся поруч, для волосся у руках тримає свій обруч. Він здивовано дививсь, все не міг збагнути,, чому бабця знов плаче, їх змогли забути? І чому, тепер старенька, сивою стала? Вже онук на руках, пестить, каже пристала. Та й до цвинтаря іти стежкою кривою.
Онук їй, - Як збагнути, чом ненька, плаче під вербою? Все мовчить й нащо, одягла чорну хустинку? І лице ховає? Шепоче, - Синку-синку?
Оченята зирили, вслід довгій колоні, на губах, старенької, сльозини солоні. Пережити, як це все, серденько боліло, а онучок відчував, тремтить її тіло. До грудей тулила мале янголятко,
- Полетів до неба, ось тепер твій татко,
Не второпав малий, скривив губенята,
- Полетів, а, як це? Я хочу до тата! Ну таке, ти скажеш, він моряк сміливий, мені тато обіцяв, я буду щасливий! Ми ж разом будемо з ним, море захищати! Вставай бабцю, ну йдемо, його зустрічати!
Десь далеко море, хвилі ввись, до причалу, а над ним, надто гучно, чайка прокричала. Проводжала моряка у потойбічний світ, зрозуміє, все це син, лиш через кілька літ.
21.03.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2019
автор: Ніна Незламна