[color="#004080"]Світлі янголи ходять без крил
Біля сотень дитячих могил,
На батьківський чекають візит
З-під брудних поіржавілих плит.
Хлопчик Ваня з м'ячем у руках
Мов застиг в чорно-білих роках.
Вже ніхто не розкаже, чому
Він помер сорок років тому.
Дмитрик щойно скінчив восьмий клас;
Зупинився для Дмитрика час.
Чи хворів, чи раптово помер —
Не дізнатись ні в кого тепер.
Білі бантики мило сидять
На Наталці, якій було п'ять.
А Христині було лише три;
Її хрест похилили вітри...
Не пустують вони, не біжать,
Замість бавитись тихо лежать;
Їхні ліжечка — труни гнилі
У застиглій вологій землі.
Спочивають в могилах тісних;
Час назавжди спинився для них.
Ані раю, ні пекла нема —
Тільки вічності пісня німа.
Тут усе таке саме як скрізь:
Ґрати, написи, фото чиїсь,
Бруд, дерева, трава і сміття —
Лиш навколо немає життя.
Від надій залишивши друзки,
Смерть руйнує родинні зв'язки,
Більш не маючи жодних ідей,
Забирає маленьких дітей...[/color]
[color="#808080"]11 березня [b]2019[/b] р.[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828718
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2019
автор: Анатолiй Кириченко