З тобою важко… кожен божий день
Ти змушуєш себе перемагати…
Колись я знала тисячі пісень,
Сьогодні вже не хочься співати…
На рівні генів ти мене змінив,
Хоч я, блаженна, зовсім не пручалась,
Я думала, що ти мене любив,
Смертельно-хвора, я не лікувалась.
В бездонній прірві люблячих очей
Тонула, падала, губила свою душу.
Впивалась солодом розбурханих ночей,
А ти п’янку приносив мені ружу.
Настала мить, коли ми стали «МИ»,
Коли із двох в єдине поєднались,
Якщо буває щастя між людьми,
То ми у ньому плавали-купались.
Ми щастям дихали, ми щастя на обід
Без хліба-солі вдосталь смакували.
Щасливі не рахують своїх літ,
І ми своїх разом не рахували.
Та якось вранці, як прийшла весна,
Душа від сну тривожно пробудилась.
Навколо глянула: Де я? Мене нема!!!
Я у тобі і щасті розчинилась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828660
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2019
автор: Волинянка