Звечора хурделило… веселився вітер, з пухкими іскристими сніжинками кружляв у танці. А вночі місяць уповні, іноді виглядав із-за хмар. На ранок все потопає під білим пухом, а деінде невеликий морозець після себе залишив сріблястий іній. На гілках дерев лежать купи снігу, а кущі, наче заховалися під широкими білосніжними шапками. Здалеку подивитися, то ввижаються низенькими хатками.
З вікна, здавалося ледь нахилившись, можна рукою дістати грона калини. Її гілки добре нахилені під вагою снігу, червоні грона виблискують на сонці.
Олексій. висунувши голову з під ковдри, ще лежить у ліжку, задивляється у вікно, милується видом.
Він з батьками мешкає в двокімнатній квартирі п`ятиповерховому будинку. в двокімнатній квартирі. Сьогодні пізно проснувся. Всі в клопотах за передноворічну ніч, а в нього ввечері, в центрі міста перше побачення з Вікою. Самому доволі дивно, як міг зважитись на такий крок, знайомство через ОLX визиває усмішку.
А відбулося це, десь близько місяця назад.
Три роки поспіль, він працює диспетчером при Відділенні залізниці, має непогану платню. Хоча й мав дешевенький ноутбук, з яким ходить на роботу, але давно мріяв купити сучасний комп`ютер.
Виваливши немаленькі гроші, як говорила його мама, задовольнив своє бажання. Встановивши його в кутку своєї кімнати, він задоволено крутився на комп`ютерному стільці, катався на ньому від столу до вікна й назад. Мама відпочивала на м`якому кріслі, посміхаючись з цікавістю стежила за сином,
- Ти тішишся, як дитя… ну справді, як маленький. Пригадуєш, як ми з татом, тобі на день народження купили іграшкову пожарну машинку на батарейках? Скільки радості було! Навіть спав з нею.
Олексій зморщив носа, від спогадів блиском горіли очі, легка усмішка на обличчі,
- Пригадую, як зранку шукав, ледь не плакав. А ти її в коробку поклала й заховала під ліжко. Ох і сердитий я тоді на вас був. Це добре пам`ятаю.
Мати, встаючи з крісла,
- Тобі треба кактус купити, поставити навпроти комп`ютера. Кажуть він на себе випромінювання забирає.
Виправивши русяве волосся, що спало на чоло,
- Я то не вірю в це, але може ти мені сама купиш. Це ж треба йти в магазин «Квіти», я чесно й не пам`ятаю коли там був.
Хитаючи головою, заперечила,
- Е ні! Куплю, ще не такий, буде не до вподоби. Он сорочку подарувала, то не догодила, ти вже сам синку, сам. А може, ще скажеш, щоб дружину тобі знайшла. Вже двадцять п`ять років минуло, то на роботі, то вдома, не бачу, щоб біг на побачення. Тому й квіти не купуєш. Дорослішай! Гадаю в дитячі ігри на ньому не будеш грати.
Олексій, задумуючись, задивляється у вікно, правду мама говорить, треба дорослішати. Але ж не так легко знайти порядну дівчину, ну навіть молоду жінку. Он на роботі Таня, така славна, розійшлася із чоловіком. Шкода, вже дитину має та й старша на два роки, варіант відпадає. А де, ще можна познайомитися, в кафе, де відпочиває молодь, не люблю ходити, не моє.
Через пару днів він повністю заглибився в комп`ютер. Задумав подивитися картинки кімнатних кактусів. Від кількості різних видів, розбігаються очі. Від простих з великими голками йому ставало моторошно, здавалося, що ось-ось вколеться. А квітучі, їх кольори йому нагадали весну. Дуже сподобалися, краса та й годі, невже і в мене вдома можуть зацвісти? Зацікавленість зробила свою справу, не вагаючись, зайшов на сайт ОLX. Здивувався, що в його містечку такий великий вибір кактусів. Йому сподобалося два кактуси, один з рожевими квітками, а інший з темно-синьою квіткою. І поряд декілька маленьких, пухнастих кактусів у горщиках. На жаль, під кактусами замість ціни було написано - «ціна договірна» , він помітив, що адресат був один. О! Напевно прямо хтось займається цим.
Перед очима мелькала реклама, коли йому прийшла відповідь, для спілкування отримав телефонний номер. І чому не написати ціну відразу, хоча це майже не важливо та врешті передзвоню, це ж неважко зробити. Від здивування піднялись брови, коли почув молоденький голос й тут, же сам для себе несподівано натиснув на червону кнопку. В емоціях,
- Ефу ти, дурень безтолковий! Злякався чи що? І від чого?
Може від здивування, що почув молодий голос? Повівся точно, як хлопчисько, в душі себе картає. Ще такого зі мною не було, але ж доволі приємний голос і хто вона, через яку зніяковів раптово?! В голові кружляє думка, а що можливо й правда продає кактуси, а може пастка, щоб познайомитися? Нині такий час, що дівчата можуть піти на хитрість, щоб зачепитися за що-небудь, познайомитися та згодом запросити на побачення. На годиннику, стрілки показують на двадцять першу, трохи запізно, але бажання відступати немає, скажуть якийсь нікчема передзвонив й зразу виключився. Рішуче набрав номер.
За столом Віка переглядає журнал мод, лунає мелодійна музика, помітила той саме номер, з якого дзвонили на передодні.
- Чи хтось жартує, чи помилково?
Лягати спати, вона ще не збиралась. Хоча після випитої кави настрій поліпшився та відчуває, що справи кепські, напевно підхопила вірус, часто чхала.
Почекаю, вирішила взяти на витримку, нехай почекає трохи. Та спохватившись, коли мелодія втретє закінчувалась, відповіла,
- Алло! Я вся уваги, слухаю вас!
Олексій намагався говорити спокійно, виважено,
- Доброго вечора пані! Ви вибачте, я телефоную з приводу кактуса, ви продаєте?
У відповідь почув чхання, а потім,
- Звичайно продам, звичайно, навіщо б я подавала об`яву в ОLX.
Тут наче його біс штовхнув у спину,
- А, що кактуси вилікувати вас не в змозі, чую, мабуть хворі. Чи, то хтось інший?
Він сказав й відразу пошкодував про свою поведінку. Мама каже дорослішай, яке там, така безглузда поведінка роздратувала його, мовчав, чекав відповіді. На декілька секунд запала тиша. Потім тихо, наче десь здалеку, в телефоні почув чийсь жіночий голос,
- Випий чаю, він з лимоном. Ти ліки випила?
От халепа, точно хворіє, а я, як той ідіот, вже голосно в телефон,
- Ви мене вибачте я передзвоню через декілька днів, ви одужуйте.
- Я вам дам знати, коли мені покращає. Вибачте, три дні, як подала кактуси на продаж, не думала, що так швидко хтось відгукнеться. А тут і правда така напасть, грипую.
- До побачення. Одужуйте! - тихо видавив із себе. Натиснув на червону кнопку й веселим голосом,
- А голосок милий… ой, що це я, як кіт на сметану.
Треба було запитати ім’я, лягаючи спати, думки про неї, голосок милий, а з виду яка? Скільки років? Чи захоче зустрітися? А може заміжня? Вмить себе зупинив, а чи не забагато думок перед сном. Нарешті ж якось маю побачити кактуси, не буде ж пересилати поштою, це ж в одному містечку. Засинаючи, планував завтра обов’язково піде в перукарню, бо вже дуже заріс, мама свариться, каже став схожий на Тарзана.
Минуло три дні. Ввечері, він присів за монітор, зареєструвався у Фейсбуці, шукав однокласників, коли задзвонив телефон й вмить замовк. О! Напевно вона, недовго хворіла, хто б ще міг бути. Всі ці дні думав про неї і чого й сам не знав. Її голос переслідував його.
Якщо не заміжня, нехай дасть адресу, але побачити б її, біленька, чи чорнява? І цікаво очі які? Нехай би, як небо, блакитні, світлі і привітні, тільки не чорні. Можливо ті квіти, кактуси, хоч і колючі та стануть єднанням долі. Гучно калатало серце, відчуває, як у вухах і скронях пульсує кров. Що буде, то буде, рішуче набрав номер телефону,
- Добрий вечір!
Йому відповів милий голос,
- Гадаю добрий!
Почувши, задоволено хитнув головою, продовжив,
- Мене звати Олексій. Мені сподобалися ваші два квітучі кактуси, один з них хочу придбати. Скажіть мені ціну і куди та в який час я зможу підійти, щоб його забрати. Який з них, я вирішу коли побачу, так можна?
Він почув в голосі переміну, відчував, що швидше за все зраділа. Мелодійний голос, наче витримав якусь паузу, потім сказала,
- До речі мене звати Віка. Ви знаєте, я сьогодні вночі їду до Києва на сесію, за три тижні повернуся, тоді й прийдете. Можна звичайно мамі сказати, щоб вас зустріла, якщо терміново, як ні, то тоді вже, як повернуся.
- Адресу дасте? - поспішив запитати.
- То вам терміново? - в голосі відчувалося здивування.
- Ні-ні. Гаразд, приїдете з сесії, дасте про себе знати. Удачі вам!- сказавши, відчував, що повівся трохи безглуздо, навіщо було запитувати зараз адресу, чекав, що вона скаже.
- Добре, дякую, на добраніч!
Віка дивлячись у вікно замислюється, а може мені його заінтригувати, нехай трішки почекає, ще передзвонить, здається молодий хлопець, не одружений. Загалом такі речі купують жінки , зробила висновок.
Вона зникла, а він все ще біля вуха тримає телефон. В душу підкрадається бажання іще раз її почути.
Після розмови, на моніторі відкриваються сторінки новин, але він їх не сприймає. Трохи роздратований своєю поведінкою, вирішив йти спати. У ліжку крутився з боку на бік, дивувався, що це якась магія в її голосі, чи що? Що так подіяла на мене.
Пройшов час… до Нового року залишилось три дні. Олексій, ще валяється в ліжку, коли задзвонив телефон, побачив її номер. Ну нарешті, скільки вільних вечорів, скільки й часу думками про неї. Навіть була думка, якщо до Нового року не передзвонить, за телефонним номером дізнатися адресу. Це добре, що не забула, здавалося був спокійним та в душі відчуває хвилювання.
- Добрий день, це я Віка, дзвоню з приводу кактусів.
Він намагається говорити бадьорим голосом. Але це не вдалося зробити, його голос звучав із сумною ноткою,
- Доброго дня ! А я чекаю, коли дасте адресу, щоби прийшов за кактусами?
- То ви не передумали! Гаразд, знаєте, зараз на часі підготовка до Нового року. Ну, прибирання, щось інше, треба щось смачненьке приготувати. Можливо ми це питання вирішимо після Нового року?
Олексій потягнувся в ліжку, відчув чоловічу силу, приємно, тепло на душі. Раптово, ніби для настрою випив пігулку, весело до неї,
- Ого! То ви напевно вмієте чоловікові догоджати, так?
Вона сміялася, сміх нагадав спів синички, чому він зробив таке порівняння? Сам здивувався такій кмітливості.
Після сміху, якесь шарудіння і її голос,
- Ще ні! В мене чоловік в проекті, так через рік-другий. Мені іще півтора року залишилося вчитися, отримаю диплом, тоді вже можна й закохатися, а зараз не на часі.
Її слова його розсмішили. Ну і ну плани, подумав і все ж сказав,
- А що,… квіти розквітають теж по вашій забаганці, бо ви їм приказуєте?
Запала тиша… Віка чомусь зніяковіла. Вже тихо, не рішуче,
- Ви знаєте, ну гаразд, якщо ви не проти, прийдіть, завтра, чи післязавтра, після обіду, для мене так зручніше, що скажете?
- Та, я хоч сьогодні і хоч зараз, в мене вихідний день. А завтра я цілий день на роботі, - запропонував не поспішаючи.
- Ні, сьогодні відпадає, мама на роботі, а без мами я в квартиру нікого не запрошую, вибачте. Ви далі самі сплануйте, пропонуйте, коли вам краще виходить. Щодо мене, я пішла у відпустку, то ж кожного дня вдома .
- Віко, я тридцять першого числа з нічної зміни, виходить в цей день було б краще, що скажете? Хоча я розумію такий день, всі в клопотах, як ви кажете. Ви напевно десь зустрічаєте Новий рік?!
Йому здалося, що вона грає в мовчанку. Тиша. Не дочекавшись відповіді випалив,
- А давайте краще зустрінемося на площі біля ялинки, разом зустрінемо Новий рік, а потім, якщо ви не проти, підемо до вас, заберу кактус. Ви тільки скажіть, як я вас розпізнаю, може ви у Фейсбуці зареєстровані, щоб вас побачив?
От телепень, сварив себе в душі, можливо в неї хтось є,
- Чи відкаже?
Почув легеньке хіхікання, вона весело сказала,
- Це, що спочатку побачення, а потім кактуси? Як розуміти вашу пропозицію?
Він замислився, відчуває, що вона фліртує. Ох ці дівчата, напевно зовсім молоденька. Стоп, але ж скоро закінчує навчання і працює, значить років двадцять є, крутилися думки. Зненацька зв’язок пропав.
- Катастрофа, - голосно вигукнув на всю кімнату.
Злетів з ліжка почав віджиматися на полу. В голові гуділи бджоли; ні, як хочеш так і вважай та я хочу побачити, яка ти.
- Твій милий голос то наче пташиний спів,
Якби мав крила, то до тебе вже б летів,
Нехай кактуси, як привід поєднання,
Може й проснеться те почуття, кохання.
Ого, вже мене довела до віршування, А, як побачу?Що буду писати поеми, чи музику для опери, де від самотності виливають душу.
Вітром погнався в душ, сердитий сам на себе, дубовим віником шмагав, вже доволі почервоніле тіло.
- Зараз чекай, лиш не зникай, прийшов до тями, нехай так буде, нехай спочатку буде побачення, а потім? Так, досить базікати!
Задоволений вискочив з душу, швидко всунувся в штани й сорочку, набрав номер телефону. У вухах ніби оглух, дивився в одну точку, слухає мелодію Вона вже закінчилася , пішов повтор. Раптом почув її голос,
- Віко! Це я, Олексій! Давайте о двадцять другій зустрінемося, в центрі міста, біля ялинки.
За хвилин п’ять спілкування, домовилися, як розпізнають один одного. При розмові морщила носика, моргає в дзеркало, що висіло на стіні, майже поруч з монітором. Її блакитні оченята сяяли радістю.
Коли попрощалися, Олексій рукою витер спітнілий лоб. Це, якесь божевілля, чим вона так манить? Так трохи терпіння, вмовляє себе, от побачу, що то за пташечка.
Блиск кришталю на вікнах будинків мерехтить, переливається, виграє різними кольорами вогнів, здалеку, в гірляндах виднілися сяючі ялинки. Знову й знову чути веселу музику, сміх, час від часу неподалік вихлопи петард.
Хвилюючись, озираючись, Олексій підходив ближче до центру містечка. Гаряче дихання в повітря спричиняє пару, яка від вітру прилягає до махрового шарфа. Йому здавалося, що від хвилювання втратить голову, сміявся про себе, мабуть, як подивитися збоку, виглядаю хлопчиськом. Та побачивши її, біля площі на сходах мерії, ледь не зашпортнувся. Ні, зразу не підійду, можливо й не вона, зазирає на годинник, за п`ять хвилин двадцять друга, напевно вона. Струнка, в чорному пуховику під пояс, його низ і рукава біля зап`ястя виділяються білими стрічками, комір з лебединого пуху. І така ж шапочка, з-під якої видно русяве волосся. Так-так не чорнява, добре що стоїть навпроти вікна з ілюмінаціями, ану роздивлюся її. Під пальто ховає троянду, щоб не відразу впізнала його. За домовленістю має тримати в праві руці.
На високих підборах, чобітки придають їй стрункості. Подумав, наче берізка під снігом, а які ж очі? І посміхаючись направився до неї.
Під сяйвом ілюмінацій, легке спілкування. Вони наче знали один одного не один рік, погляди бентежили серця. Він навіть не міг уявити, що знайшов ту, яка припала до душі. А її блакитні очі, про які він мріяв, час від часу при розмові, сяяли сонячним світлом. Уста кольору стиглої вишні, манили доторкнутись. Гучні салюти й весела музика, піднімали настрій.
Пролетіло два роки. У передноворічну ніч, на другому поверсі однокімнатної квартири гучно грала музика. У своїй квартирі вони вперше удвох зустрічали Новий рік. На заскленому балконі мерехтіли яскраві ілюмінації, освітлюють оберіг молодої сім`ї – квітучі кактуси.
В кімнаті, з телевізора чути промову президента. Віка, в пишній сукні задивлялася у вікно, пригадує першу зустріч. Олексій підійшов до неї з двома келихами апельсинового соку, ніжно поцілував в уста,
- Давай моя небесна фея, вип`ємо за нас! За наше майбутнє!
Кольорові салюти і феєрверки раз-у-раз іскрами освітлювали містечко ї їх щасливі обличчя. Він рукою ніжно обіймав за округлену талію, вкотре відчував тепло від погляду, топився в її блакитних, закоханих очах.
Січень 2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2019
автор: Ніна Незламна