Ходив Бог світом, мови роздавав. Мав стільки їх,
як квіток серед трав. Дзвінкі, бадьорі та барвисті.
Які ж ті мови голосисті!
Носив з собою повний міх, ті мови розсипав, як сміх.
І люди тішились, раділи, бо ж голоси їхні дзвеніли.
Довго ходив... то ж натомився. Сів відпочити там,
де гай. Вода прозора там в ставочку. Подумав:
- А тут справжній рай! Калина наливає ґрона, у дуба
кучерява крона.
В берізок є нові сережки, у молодих ялин - мережки.
І люди трудяться у полі. Ген височіють як тополі! Жита
зазолотіли нині. А небеса над ними сині...
Люблю бувати в Україні, - радів Господь. - Тут заночую,
їй гарну мову подарую.
Порожнім був уже мішок... Бог засмутивсь.
Чийсь голосок почув гарненький. То з гір збігав струмок
маленький. А він так дзвінко дзюркотів, що кущ калини
задзвенів! Що ягідка - то слово світле.
- Дзвени! Дзвени, моє ти рідне!
Словами повнилася мова, а Бог радів все: - Калинова!
Уже за гаєм сонце сіло... примовкла нива, притих став.
Лиш соловеєчко співав. Переливалася, дзвеніла та ніжна
пісня. - Солов'їна! - тішивсь Господь.
А коли вранці сонце встало, вся Україна заспівала.
І гарно так заговорила... Є в кожнім слові Божа сила!
І ти люби свою країну і її мову солов'їну. Дзвінку, веселу,
калинову, барвисту, ніжну, світанкову!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826670
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2019
автор: Надія Башинська