Біль знає бути найдикішим звіром
І груди розідерти так раптово.
І ранки перефарбувати в сіре.
І вбити невимовністю розмови.
Біль знає всю побити порцеляну-
Надіями і все без крихти жалю.
І всюди кров, уламки, я не маю,
За що вхопити завтра, не тримаю...
......
А він не йде, бо вжився попід шкіру.
Шепоче що вже рідний, не прощай.
А я б і радо тільки вже не вірю,
Хоча й благаю часто, відпускай...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826488
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2019
автор: Квітка))