Не хочу брати, на долоню сніжинки,
Знаю розтануть … так схожі на сльозинки,
Такі ж прозорі, на мить відчую холод,
Душенька мерзне. Так де ж кохання солод?
Лишився спогад, краплини через пальці,
Любий в костюмі, а я у вишиванці,
Тут на порозі, цілунки, сніг ловили,
Ясні сніжинки, вони благословили.
Погляд у очі, шукав у них зізнання,
Аж затремтіла, боялась, це кохання,
На серці тепло, губи ніжно до очей,
Ти не дізнався, скільки не спала ночей.
Ясніло небо, погляд до сніжинок,
Щоб не летіли, не ховали стежинок,
Загубив шлях, повсюди біле поле,
Чом так буває, скажи ж нарешті доле.
Вона мовчала, як пухкий іскристий сніг,
У сяйві місячнім, тихо припав до ніг…
Ловить не хочу, на долоні сніжинки,
Тихо розтануть … вже схожі на сльозинки…
Такі ж прозорі та не відчула холод,
Душа мов мертва…так де ж кохання солод?
04.01.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2019
автор: Ніна Незламна