Сусід Митька до Орини,
Приходь завтра на хрестини,
Тож омиєм пуповину,
Ти візьми, нову хустину.
Є синочок порадіймо,
Разом вип’єм, заспіваймо!
Давно дружим, - будеш кума,
Та мабуть й виходу нема,
Як ми можем зустрічатись?
По ямах, чи де кохатись?
У садочок, під ліщину,
Чи в сараї біля тину,
Любить буду, тебе знову,
Мою милу, чорноброву.
А Орина не дурненька,
Очі хитрі і гарненька,
Вмить червона, аж зробилась,
Як гроза, що розрядилась,
- Здурів певно, ти Дмитрусь,
Не дурепа, іншу якусь,
Пошукай, вже досить блудить,
Обіцяв, лиш мене любить!
Нараз жінка, очі злющі,
Мов тигриця, всевидюще,
Брови в купі, руки в боки,
Наче кульки стали щоки.
За матню, хап чоловіка,
Чоло мокре, коси- стріха,
- От гуляще… скачеш? Досить!
Тож все сивий, ще біс носить?
Геть без мозку, як не було,
За вас нині, гуде село,
У ліс часті, походеньки,
По черешні… по опеньки,
Вже гадала зупинився,
У нас син, вже ж народився!
Чоловік біг поза тином,
Наче гнали його дрином,
Враз єхидно посміхнулась,
До сусідки повернулась,
Гамір, крик, аж дрижать стіни,
- Скажи чесно – що ждеш міни?
Ой, та він, чи й здатен кохатись,
Там немає, за що взятись,
Син від кого, маєш знати!
В очах світять феєрверки,
- Чи між нас, бажаєш сварки?
Це ж від твого чоловіка,
Тепер двом нам буде втіха
Гадку маєш, що моторна,
Думки, краля, неповторна!?
До дзеркал,ти подивися,
Хоч піди та вже причешись.
Ти по ямах, я у ліжку,
Мене любить, як кіт кішку,
Вуса довгі, так лоскоче,
Коли дуже, мене хоче.
Ледь-ледь зблідла, розвернулась,
Їй Орина посміхнулась,
- Значить квити, прийду вип`єм,
Відсвяткуєм перемир'я,
Підростають наші дітки,
А ми ж добрі дві сусідки,
Нащо людям, гріхи знати,
Чого дружбу руйнувати.
2000р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2019
автор: Ніна Незламна