Не граюсь з нею, їй не підкорюсь.
Глибоко в серці, в дальньому куті
Ненависть тліє, втім, я не боюсь
Її там крити, відданий меті.
Порожнім став би, як пустельний край,
Але ця темна пристрасть, що звела
Пекельний білий світ у чорний рай,
Довіку живить кров з мого нутра.
Я бачу пишне місто крізь туман:
Погонич-поїзд і людей табун,
Шпилі і хмари, сплетені в роман,
І велет-порт, невпинний, мов двигун,
Припливи, верфи, лігва і клітки
Ненавиджу – вони, як блуд, п’янкі.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825519
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2019
автор: o.fediienko