Я – християнин.
Вибачте.
Вибачте за те, що я здаюся
Таким чистим, удавано дружнім і самовдоволеним,
Судячи про ваше духовне здоров’я за словами, які ви промовляєте,
За тим, як ви одягаєтесь чи що ви робите,
Або, може, просто осуджуючи вас.
Вибачте за те, як я живу своїм життям,
Такий впевнений у власних переконаннях,
Що нізащо навіть не подумаю, ніби мені спаде на думку подумати про ваші.
Вибачте за війни,
За хрестоносців в обладунках, які верхи на конях піднімають мечі
Що є духу так, що, якби заговорив Святий Дух, вони б не почули.
Але, розумієте, мечем їхніх душ був не меч, а було Слово,
І з Богом було Слово, і Слово було – Бог,
І вони проповідували це, ступаючи на Святу землю,
Співаючи і молячись,
Вбиваючи і гублячи,
Очищаючи і зцілюючи,
Ґвалтуючи і крадучи.
Кумедно, як вони нагріли руки в ім’я Господнє,
Так само як священики, які нагрівають руки в ім’я Господнє,
Так само як ті, кого ви терпіти не можете,
Тому що вони завжди піднімають долоню
І поширюють свою віру і ненависть, і осуд в ім’я Господнє.
Вибачте за те, що я згадую ім’я Господа даремно,
Чи радше вибачте, що ганьблю ім’я Господа,
Виправдовуючи свої самолюбні вчинки, ніби це самовіддані вчинки, властиві волі Божій.
Вибачте за те, що я нетерпимий,
За те, що звертаюся до вас зверхньо,
Що перекрикую вас,
Що затуляю вам рота.
Вибачте за те, що я не дотримуюсь свого ж учення,
За те, що я лицемірний, осудливий християнин,
Який засуджує ваш язичницький спосіб життя, хоча мій спосіб життя укладений,
Як зачіска телепроповідника –
Вся лискуча, лукава і слизька,
Поки срібні слова пролізають у ваші вуха.
Але, розумієте, це і є мій найбільший страх –
Що мої слова розходяться з ділом,
Тож, коли я говорю, ви бачите в мені тільки слабкого, лицемірного, осудливого християнина,
Який каже одне, а робить інше,
Який любить друга, та ненавидить брата.
Все напоказ.
Вибачте за те, що я напиваюся по суботах,
А по неділях іду в церкву молитися
За своїх друзів, які напиваються по суботах.
І, якщо я вже почав,
Вибачте за те, що для мене церква – це тільки лави і хрест,
Стіни і дзвіниця,
Тому що, розумієте, не будівля є церквою.
Церква – це люди.
Вибачте за те, що я ненавиджу вас, тому що ви геї,
За те, що засуджую вас на муки в пеклі, тому що ви геї.
Коли потрібна любов, я вдаюся до ненависті,
Мій рот роззявлений, а язик проповідує,
Мої очі дивляться, але не бачать, що ви такі ж, як я –
Ми всі просто йобані люди.
Вибачте за те, що я зависаю лише зі своїми друзями-християнами
І ми займаємося гарними християнськими справами,
Такими як вечеря в складчину і настільні ігри,
Хоча того ж вечора чоловік знову б’є свою дівчину,
Знову помирає ще один безпритульний.
Чи завжди такою була моя пиха?
Та ось я знову зі своїми друзями.
Але, розумієте, я завжди забуваю, що Ісус
Не зависав зі священиками і панами.
Ні! Він зависав з каліками, жебраками і повіями.
Любов.
Вибачте за історію,
За корінні народи, винищені в ім’я Церкви,
За спалені хатини, скручені животи і жагу до справедливості,
За матерів, які ревіли і стікали кров’ю,
Благаючи за своїх дітей,
Поки їх затягували до церковних шкіл,
В яких їм чинили кривду.
Вибачте за те, що я відмовлявся
Пізнати вашу культуру.
Натомість я прийшов, щоб поширювати Боже Слово
І моровицю.
Вибачте за те, що я стою у приймальнях абортаріїв
І кричу на 15-річних дівчат, поки їх записують,
А не чекаю, щоб обійняти їх, коли їх виписують.
Вибачте за те, що я приніс на вашу землю свої війни і свою віру,
Хоча історично моя віра народилася саме на вашій землі.
І під загрозою бурі я розумію, що,
Якщо Бог – це Аллах, а Аллах – це Бог,
То чому ми стріляємо, а не розділяємо?
Чому ми нищимо, а не навчаємось?
Чому ми ведемо війни, а не ведемо за руку?
Чому ми забираємо, а не заговоримо одне до одного?
Чому ми б’ємо горщики, а не розділяємо хліб-сіль, як брати?
Розумієте, я гадаю, Бог дивиться з небес і сумує,
А праворуч Нього на вишині
Ісус питає: «Де ж є Любов?»
І якщо ми почали запитувати себе те ж саме
Тільки після того, як те ж саме
Почали запитувати will.i.am і Джастін Тімберлейк,
То куди ми в біса прямуємо?
Тож я скористаюся сценою як своєю каплицею,
А мікрофоном – як сповідальницею,
І у присутності Бога і вас, блаженних, я визнаю, що
Я – християнин.
Вибачте.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824718
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2019
автор: o.fediienko