Мій рідний край!
Широкі ковдри…тут розстелились,
Удалечінь… туди бажання йти,
За кольорами, геть розрізнились,
Рідні поля, їх всі не обійти!
Не поспішай…
Коли з думками…ти все досягнеш,
Як до землі від самого неба,
Як дитя рада, ти вже побачиш,
В колоску замасковані зерна.
Щедрість землі….
Під чистим небом ніжно голубим,
І скрізь під сонцем, що зігрівали,
Був колосок, ще зеленкуватим,
Та ставав згодом повним, золотим.
Щось мене кличе…
Йти так далеко, майже нема сил,
Колись дитинство бігло по полю,
Мій погляд там, шукав і все блудив,
Як ота квітка, була малою.
Сердечка трепіт….
Весело, сміх, у хованки грали,
Як під ногами будяк, вже рани,
На те уваги всі не звертали,
Як оті кульки, грались з вітрами.
Відчуття волі…
А батоги петрові- вартові,
Аж зашпортнувся, коли наступиш,
Подерті ноги, краплини крові,
Махнеш рукою, все перетерпиш.
Безмежна радість…
Гарний врожай, дала земля сили,
Стручки гороху, слинка, аж тече,
Вчора під вечір його скосили,
І сяють очі, торба за плечем.
Земна краса…
Ряснів ячмінь, гойдався морем,
Манив він нас, до повних колосків,
Подалі, ген, за широким полем,
Рушник, стелився із синіх васильків.
Легенький острах…
Хочеш узяти, це усе до рук,
І пригорнути, відчути запах,
Щоби вітрець, хоч на хвилинку вщух,
Пізнати втіху, щоб іскри в очах.
Вже б полетіла…
Іду під межу, вздовж по дорозі,
Квітне земля, сокирки, ромашки,
У росі ноги, змочила, босі,
Як у коралах ніжні волошки.
Скрізь синьо – синьо…
Ці квіти звали, причарували,
На душі тепло… гуділи бджілки,
Вони зі мною, поруч мандрували,
Наче з піснями.. грали сопілки.
Чомусь пристала…
Чоло змокріле… обійме радість,
Людські турботи, хай тут залишу,
На якусь мить, я віджену старість,
Думки настирні, позбутись змушу.
Немов у раю…
Зберу докупи, яскраві квіти,
Сплету онучці гарний віночок,
Яке то щастя жити на світі,
Чую веселий, дзвінкий голосочок.
Ні, не забути…
Дитинство це, то крапля насолоди,
Найщасливішою, ця мить була.
Сонях й доглянуті всі городи,
І поряд мальва красно розцвіла.
Поряд криниця…
Водичка чиста, як ті слізонька,
У відрі гОйдалась, поспішали,
Хтось ненароком, вмочить носика,
Мов сонця промінь очі блищали.
Я там була …..
Всі почуття, думки летять у вир,
Узнаю рідний край, завше у сні,
Не стерлось з пам`яті, я до цих пір,
Люблю волошки й поля золоті.
25.06.2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2019
автор: Ніна Незламна