Це слово, мовлене душею,
Сонетом ляже на листок,
Як пісня злине над землею,
Знесеться вдаль аж до зірок.
У вишині за небокраєм,
Де неба синього блакить,
Як пташка ніжно заспіває
І десь далеко полетить.
А то буває, слово ранить,
Заріже в серці як ножем,
В тенета підлості заманить
І біль не змиється дощем.
А ще буває, що застрягне,
Загубиться в потоці рим,
Своєї цілі не досягне
Та й згине в лабіринті тім.
Плекайте слово і лелійте,
І не тримайте силоміць.
Вдаль відпускайте, не жалійте.
В правдивім слові - справжня міць.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2019
автор: Ольга Калина