Довгі - довгі коридори…. ще сонце не встало,
А по стінах якісь тіні…. тут лихо блукало,
За вікном,хуга літає, народ веселиться,
Новий рік, вже зірка сяє… білий сніг іскриться.
Довгі темні коридори… на душі все смуток,
Їм так хочеться літати.. та печаль у жмуток,
Десь би та в провалля кинуть, щоб його не знати,
За що люди, така біда? Якби ж крила мати.
Співа вранці вже й синичка, промінь на підлозі,
Нема світла,нема й волі по їхній дорозі,
Та якби ж, то оті ніжки та й вміли ходити,
Вони б й квіти пригортали, зуміли б любити.
Довгі - довгі коридори… терпкий запах ліків,
За чий гріх?! Скажіть оце все? Скільки їх на світі!
Інвалід у холоднім ліжку, книжку читає,
У Різдвяний вечір, тихо, Бога прославляє,
Та покотиться сльозина, нестримна, пекуча,
До землі, часто й до долі, біль та неминуча.
Не дала, чом мати крила? І яка провина?
Народилась, чому така, немощна дитина?
Ледве руку потягне, у очах біль, страждання,
Хай би птахом та й до Бога… нестримне бажання.
Ледь тремтіли оті крила… де знайти розраду?
Полетіли б, якби ж змогли, до рідного саду.
У куточку при віконці… яскрава ялинка,
Туди погляди ховає… щаслива хвилинка,
Хтось надійде з подарунком, з Різдвом привітає,
Нехай доля усміхнеться! Хай радість пізнає!
06.01.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820331
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2019
автор: Ніна Незламна