СЕЛО
Хати біленькі під горою,
а люду, наче комашні.
Вони і сіють, жнуть і полють,
працюють всі: дорослі і малі.
Життя бурлить, біжить, вирує.
Зима мине, прийде весна
красою, цвітом зачарує
цей краєвид мого села.
Давно-давно усе змінилось,
немає мазаних хатин.
Неначе все мені наснилось:
підгірок, стежка, перетин.
Хатина біла, в ній - бабуся
з печі вийма духмяний хліб.
В минуле вітром увірвуся
туди, де в клуні житній сніп.
Хай це лиш сон, на серці щемно,
щось доторкнулось серця струн.
Лиш би село моє не вмерло!
Нехай співа в траві цвіркун,
нехай сміються завжди діти,
і зріють вишні у садках,
під вікнами буяють квіти,
а мрії пращурів не згубляться в віках.
У вірші стрілися минуле і майбутнє,
і сьогодення біль заснути не дає.
Як зберегти все рідне, незабутнє?
Реформа нищить, болю завдає!
Автор Зоя Журавка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2018
автор: Зоя Журавка