Мабуть, ми з тобою споріднені душі,
Із космосу впали у лоно землі,
Неначе засмаглі під сонечком груші,
Що довго висіли удвох на гіллі.
Мабуть, із зірками щоночі світили,
Тепер, наче груші, згубились в траві,
Кохали і плакали, трішки грішили,
Немов фоліанти старі, вікові.
Мабуть, ми з тобою сюди прилітали,
І стиглими падали з гілки не раз,
Нам Всесвіт розкрив невідомі портали,
І наче папірчик, зігнув для нас час.
Здавалося - поруч, насправді далеко,
Тягли за собою життєвий візок,
Витають думки, мов у небі лелеки,
Мабуть відчувають космічний зв'язок...
Мабуть, ми з тобою споріднені душі
Із космосу падаєм в лоно землі...
Неначе засмаглі під сонечком груші,
Ми падаєм й губимось десь у траві...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2018
автор: Sukhovilova