Літо… теплий, сонячний день. В блакитному небі сонце грає промінням, поміж пухкі, білі хмаринки пробивається до землі.
Яскраві, золоті промені, з легеньким вітерцем витанцьовують, мерехтять, переливаються по траві. Васильки, ромашки купаються в позолоті, а чебрець тягнеться догори, в надії вкотре отримати сонячний поцілунок.
Доволі теплі, сонячні промені припікають майже голі, вже добре засмаглі плечі, ніби зазирають хлопцям в очі, які світяться радістю. Вітер наче крилом пестить обличчя, підіймає, розвіює волосся, бавиться з ним, воно час від часу хвилясто спадає на чоло.
Вони височенькі на зріст, худорляві, до того ж босоногі, в однаковому одязі, в сірих майках і в чорних, закочених по коліна штанах, мали вигляд чаплі.
В школі Костю, за карі очі та кучеряве волосся, називають чорнявим красунчиком. Толя ж русявий хлопець, з зеленими очима і веснянками на обличчі, весь час тормошить його за руку, відволікає від погляду. Це щойно прийшли з кукурудзяного поля, тримаючи в руках по декілька молодих початків, кинули їх на землю, присіли на самому краю обриву над яром. За звичкою, опустивши ноги донизу, задоволено гойдали ними.
Кукурудзяне поле зовсім поруч, лише широка вулиця й невеликий пагорб з городами, відділяють хати від яру. Воно здалеку здається зеленим морем із сонячним промінням. Як що ж підійти ближче, добре видно золотистий цвіт верхівок кукурудзи і широкі, довгі листки, які приховують молоді початки.
Хлопці живуть по - сусідству, метрів сімдесят один від одного, їх розділяє глибоке урвище. Воно утворилося від води, що після сильних дощів та злив стрімко стікала з поля.
Після закінчення школи приємно насолоджуватися свободою. Попереду нове життя, навчання в місті. Обоє мали бажання вчитися на слюсаря по ремонту автомобілів, тому й подали документи в професійно - технічне училище.
Веселий галас долинав з яру, де паслися качки і гуси і тут же гралась дітвора. Для дітей, від чотирьох до дванадцяти років, то наче земний подарунок, було де чудово провести вільний час. Ярок доволі широкий, глибокий, в собі приховує невеликий ставок, можна сказати копанку. Коли дні занадто спекотні, діти місили ногами й руками в багнюці, будували якісь огорожі, замки. Згодом задоволено купалися, вмивалися та хлюпались й обливалися водою, тішилися відпочинком.
Ці хлопці теж мали таку насолоду, тут промайнуло і їх дитинство. Яр вабив до себе, шовкова трава виросла такою високою, що в ній можна було сховатися, дітвора часто грала в хованки. Дівчата, здебільшого тішилися квітами, що росли попід самі обриви яру, плели віночки. Як стати на пагорбі, за дорогою в полі, яр здається великою чашею наповнений зеленню і квітами, а маленький ставок, що майже в середині, здається дзеркалом. По іншу сторону яру доглянуті городи, за ними вряд, як під лінійку, нові одноповерхові будинки.
Костя вдивлявся, спостерігає за Танею, яка спустилася в яр, з іншої сторони, махнула рукою, звала до себе шестирічного брата Сашка. Швидкий, дотепний, непосидючий, так казала дівчина, коли щось розповідала за нього. То справжнє шило, за яким треба добре дивитися, чи часто навідуватися, щоб раптом знову не потрапив у якусь халепу.
Кругом ставка, вона намагається його догнати, він скаче,як козлик, тікає. Діти в захваті дивилися на це дійство, ніхто не наважився зупинити малого, тільки пищали, коли та майже доганяла його й гучно сміялися, коли вислизає з-під її рук.
Толі шкода дівчини. Він до нею відчуває симпатію, вкотре, перед очима Кості махнув рукою, шкіриться,
- Ти мене чуєш? Агов! Ну досить від задоволення зуби показувати. От малий бешкетник! Такий неслухняний, ну капець! А ти, аж рота відкрив, дивися, щоб часом метелик не залетів, он бачиш, який красивий літає.
***
Таня симпатична дівчина, світло русява, з волошковими очима красивої форми, в міру вгодована. Обом хлопцям подобається, кожен хотів привернути її увагу. Вона з`явилася в їхньому житті три роки назад. Сама родом з Воронезької області, батьки, в пошуках кращого життя, приїхали працювати в Радгосп. Спочатку жили у гуртожитку, а згодом купили будинок, діти раділи, їм сподобалося селище.
Дівчина навчається в цій же школі, що й хлопці, закінчила дев’ятий клас. Вони майже щодня поряд з нею, кожен пропонував провести зі школи додому, часом сварилися між собою, хто буде нести її портфель. Костя був хитрішим за Толика, поводився вільно, не стримував своїх емоцій, міг притулитися всім тілом, зажати в обійми, не бажаючи відпустити. Таня ж на це тільки всміхалася, хоча бачила, що подобається Толику. Вона мріяла про дружбу з Костею, про перший поцілунок, його дотики хвилювали її, а погляд підкоряв молоде сердечко.
Одного разу, мама дивлячись на неї сказала,
- Ой, рано ти доню, розквітла квіткою весняною. До бабці вдалася. Та мене в шістнадцять народила, така ж була трохи пухкенька, як ти. Ой дивися, не зроби помилки, як вона.
Таня трохи здивувалася, потім хитро повела очима,
- Мамо та хіба ж то погано? Тож вийшла заміж за дідуся, ти є на світі.
Та вдивлялася в дівчину, шукаючи, чи часом, щось не змінилося в ній,
- Важкі умови життя заміжньої жінки, доню. Це тільки зараз життя стає трохи кращим, розбудовується країна, відкривають фабрики , заводи А раніше із села було не виїдеш, не дозволяли, а в селі жити дуже важко, сама ж знаєш. Хоча і в селищі нелегко та все ж надія є, що ти виберешся в люди, будеш у місті навчатися. Прошу моя пташечко, не закохуйся рано.
Почувши мамині слова, до розмови приєднався Сашко,
- Ага, он Костя і отой Толик все їй, то квіти дарують, то цукерками та яблуками пригощають, напевно обоє в неї влюбилися.
Скрививши кирпатого носика, задоволено хіхікав, дивився на реакцію сестри. Та ображено надула свої темні, як стигла вишня, пухкенькі губи,
- Ото вже шило, чого пхаєш носа, ану геть звідси!
***
Костя задоволено спостерігав, як Таня бігає за братом та коли Толик відволік його своєю промовою, схрестив руки перед собою, підморгнув,
- Так я пішов….
Він, як вихор злетів з пагорба, де не так було круто, за кілька секунд стояв перед Сашком, розставивши руки, спіймав його. Малий рухає ногами, пищить,
- Ой спасіть мене, не хочу додому.
Костя, добре зажав його доволі сильними руками,
- Ану, зізнавайся кукурудзи хочеш?
Малий здивований, кліпає оченятами,
- А, що вже є така, що можна варити?
Таня вже стояла поруч з ними. Квітчаста сукня ледь просвічувалась, облягала її молоденькі пишні перси, від яких хлопець занімів. Його погляд, в її очах горів вогнищем, бажанням доторкнутися, по тілу бив струм. Коли погляди зустрілись, почервонів, як варений рак. Вона ж трохи зніяковіла, різко взяла брата за руку,
- Йдемо додому… пора обідати…
Костя, труснув головою, дивився в сторону поля, шукав слова,
- Оце… хочу запропонувати твоїй сестрі, щоб пішла зі мною по кукурудзу, ми з Толиком принесли трохи та не помішало б більше зварити, щоб наїстися досхочу. І в посадці є яблука, білий налив.
Сашко відразу скумекав,
- Давай іди, я зараз сумку принесу, мамі скажу, що пішла до Тоні побазікати, музику послухати…
Від здивування, Таня й Костя, посміхалися, адже малий підтримав його.
- Ото молодець, а кажеш в тебе брат вередливий, а він бачиш який, справжній скарб мудрості.
Вона відразу братові сердито заперечила,
- Ага! А потім продаси?! Ні, не підмовляй мене…
Костя, в надії, схопив її за руку,
- Та ми ненадовго, пішли…
Вони відійшли, як подалі від дітей, вона вагалася, не знала, як краще поступити. Але ж дуже хотілося ранніх яблук, вдома і по сусідству, таких ні в кого не було.
Сашко дивлячись, що сестра вагається, взяв напрямок додому. Обоє, мов схаменулися, дивилися йому вслід, він біг швидко, миготів брудними стопами.
Костя сміливіше, уважніше придивляється до дівчини, намагається зазирнути в очі, взяв за руку,
- Почекай, не тікай, такий гарний літній день, тим паче вихідний день. Охорони, ну об`їждчиків, сьогодні не буде, в одного з них день народження, хвалилися пару днів назад….
Ховала погляд, звільнилася від його гарячих рук, відійшла в сторону, зазирнула в сторону Толика. Той пересів, як подалі від обриву, підібгав одну ногу під себе, злегка покачувався, спостерігав за ними, в голові роїлись думки, й про, що можна говорити так довго?
Малий вже біг по стежці, що тягнулася від хати, через весь город, до яру, в руках тримав плетену сумку, весело кричав,
- Гей – гей! Все! Я вже є…
Він знову скакав, здавалося часом летів, за мить був біля них,
- Таню, мама пішла на поле, до буряків. То ж прийде нескоро. Кажу йди, принесеш кукурудзи, вона прийде похвалить, що зварили. От побачиш, ну і яблук принеси, вони ж мабуть вже стиглі. Я даю чесне слово, пообідаю і буду гратися в яру. Не віриш? Ось тобі хрест.
Позираючи на всі сторони, перехрестився, від задоволення, в очах грали бісики.
- Ну гаразд, давай цю сумку, - погодилася сестра.
Костя свистом привернув увагу Толика, крикнув,
- Не чекай на нас !Я до тебе ввечері зайду!
Хлопець похапцем піднявся, кивнув рукою, зібрав качани кукурудзи в руки й опустивши голову, з думками попрямував додому. І куди це їх понесло, якого дідька не сказав, що за намір має, то ж говорив, що, як брати, всім треба ділитися. А це, не сіло, не впало, десь пішов, навіть додому кукурудзу не заніс.
Костя й Таня, тримаючись за руки, йшли яром в сторону, до менш крутого схилу. Як подалі від дітвори, підіймалися на гору, до дороги, а там вже й поле.
Кукурудза оточувала зі всіх сторін, наче забрала їх у полон. Йшли навпростець, часом мовчки пригиналися під густо переплетеними листками, кожен думав про своє.
Які гарячі в нього руки і сильні, думала вона, напевно стане, ще сильнішим й мужнішим, ще армію піде, там муштрують. Може не буде шукати собі молодшу жінку за мене. Хай би разом довіку, як моя бабця. І гарний же, хіба ми не можемо бути парою?
Костю ж хвилювало інше, як добре, я і вона, і більше нікого. Така зваблива, проста, як дрова і в той же час загадкова, а очі, втопився би в них. Тільки, як стримати себе, адже так манить її помацати, притулитися, відчути тепло тіла. Ні-ні, більшого, я собі дозволити не посмію, адже, ще молоденька, хоча й при ній все є. Хай би, ще пару років, туди, перед армією, тоді б вже точно знав, що буде моя. Бажання близькості треба вгамувати. В книгах пишуть одне, а як воно насправді вперше, навіть не уявляю. Та колись же все одно маю стати чоловіком. Легкі удари листя кукурудзи по обличчі, відволікли від думок.
Раптово взяв її за плечі, злегка обійнявши, дивився в очі, наче, щось намагався побачити в них,
- Ти така гарна, як квітка…
- Ого, певно не троянда, а ромашка, бо світла,- усміхаючись заперечила, намагалася звільнитися від обіймів.
- Нехай буде й так. Чуєш, давно хотів тебе спитати, будеш зі мною дружити? - серйозно, прямим поглядом дивився в очі.
- Так ми ж втрьох дружимо, хіба ні? - спитала й відразу наче присоромилася, опустила голову.
Він наблизився так близько, що почула його подихи. В неї чомусь, наперекір бажанню, закрилися очі. Солодкий, невмілий поцілунок сполохав їхні серця. Відсахнулася, не знала де подітися, почервоніла. Його рука доторкнулась підборіддя, ледь стримував тремтіння тіла,
- Що не сподобалося? Чи може я тобі противний?
Вона помітила його хвилювання, чоло вкрилося краплями, говорив не поспішаючи, перехоплював подих, зупинявся після кожного слова. Миттєво, як пташка вирвалася, вилетіла з клітки, бігла вперед до посадки,
- Тю, дурнику, щось таке скажеш. Давай спочатку яблук нарвемо. А потім вже кукурудзи.
***
Його серце ледь не вискакувало з грудей, як зупинити бажання спокуси. Він здається читав у книжках про таке відчуття. Хоч доволі, ще ж хлопчисько сказати та його тягнуло до літератури про кохання. Батько дуже любив читати про кохання, брав книги у бібліотеці, хтось привозив з Москви. Була і йому нагода дізнатися з книжок про почуття, відчуття та звабу щодо жінок. Мабуть і зарано часом думав про себе. Та де подітися, як вгамувати цей потяг? Книги зробили свою справу, він порівнював свої відчуття до Тані з тими героями, про яких читав. Часом, аж струм по тілу, як було побачить її десь на одинці, бажання цілувати й цілувати..
Мати не помічала чим захоплюється син, коли лягав спати, бачила, що за книгами та за якими не цікавилася. Навчався непогано, не палив, що ще треба матері, здавалося в сім`ї все нормально. Їй ледь вистачало часу впоратися по-господарству; зварити їсти, прибрати, а потім в поле на буряки. Взимку, то менше роботи, так старша сестра приносила доньку, Наталочку, щоб побавила, їй щойно виповнився тільки один рік. Її чоловік з батьком Толика працює в місті на ХТЗ. Рано їхали на роботу, пізно приїжджали, де там їм до дітей. Часто на заводі працювали по дві зміни, виконували план.
***
Таня підскакувала біля яблуні, намагалася дістати жовтувате яблуко. Піднімаючи руки догори, кректала вкотре ставала навшпиньки та, на жаль, не могла до нього дотягнутися. Костя вийшов з кукурудзи й зупинився. Досить і так коротка сукня, підіймалася, ще вище, її оголені пружні стегна притягують погляд, відчув збудження. Швидко, обома руками, схопив її вище колін, підняв, щоб нарешті дістала яблуко. Вона махала руками, діставши його, сміялася від задоволення. Вони хилилися до землі, їй здалося, що падає, нагнувшись, обійняла його руками за шию, тримаючи яблуко, приголубила до грудей,
- Костю, дай я вкушу, почекай! Хай посмакую, бачиш стигле, жовтесеньке, - щебетала дівчина.
Опустилися на траву, вона посміхаючись, позирає на нього, натягує сукню на оголені стегна. Хлопець не задумуючись впав поряд з нею, спостерігає з якою насолодою вона кусає яблуко. Поправивши своє волосся, що спало на чоло, він тягнеться дістатися її руки,
- А мені, я теж хочу скуштувати.
Вона різко повернулася в сторону яблуні. Розплелася коса, волосся розсипалося по плечах,
- Там вище є, діставай, що без мене не дістанеш, не дістанеш?!
Мила усмішка, сяючі очі, наче мавка зачарувала його. Це розпущене волосся, дивився на неї, як на святу, не в змозі зупинити вулкан почуттів. Вона саме кусала яблуко, коли він наблизився, намагається одночасно з нею вкусити його. Сік потік по бороді, він пристрасно цілував її уста, ховався в волоссі. Ніжні дотики губами до шиї, сп’яніли обоє, його пальці торкнулися пишних грудей, яблуко покотилося.
***
Десь загубилося… те яблуко спокуси. Лише яблуня й трава знали цю таємницю. А поряд шелестів вітер, загравав із листям, здалеку чути мелодійну пісню соловейка. Неподалік, не дуже високо, кружляє рудий шуліка, мов підглядав до молодої оголеної пари, яка сховалася у високій, шовковій траві.
Вона почервоніла, приходила до тями. Соромиться, намагалася дивитися в сторону, ховала очі, а він вкотре цілував пружні, пишні груди й повторював,
- Не хвилюйся, ти тепер моя. Тільки зараз про це нікому не треба знати, чуєш. Я не боюся, ні, просто навіщо ці розмови, ми тепер дівчина й хлопець, присягаюся, будемо разом. Треба зачекати, відслужу, потім одружимося.
Сором`язливо… затуляла руками груди, розгублено до нього,
- Досить, Костику досить, благаю.
Уже одягнена лежала під яблунею, а він, мовчки над нею, збирав яблука.
Поверталися додому… час від часу, він цілував її уста. Від дотику закривала очі, танула росою на сонці, наскільки приємні їй були його дотики, ніжність огортала все тіло.
Коли вони зайшли на обійстя, мама Тані була вдома. Здивовано дивилася на пів голого Костю,
- Ну ти даєш, хоча б посоромився при дівчині, ось так, вже здоровий легень. Ой, молодь… молодь…
Суворо позирнула на обох, довго ходили?
- Та ні, - заперечила Таня, - Ми швидко.
- Ось принесли яблук, кукурудзи, сьогодні охоронці гуляють, завтра такої нагоди не буде, - підтримав розмову Костя.
Біля криниці, на лавку виклав качани кукурудзи.
- То добре, що приніс, дякую. Тільки, щоб в пелені нам донька подарунок не принесла.
Дівчина відчула вогонь по всьому тілу, почервоніла. Костя відразу підійшов до неї,
- Ви тітко Олю, не хвилюйтеся, я її не ображу, гадаю прийде час, будемо разом. Ну я піду, Таню. На все добре!
- Та то не тобі вирішувати, а долі, - вдогін сказала жінка.
З ніг до голови зміряла поглядом доньку,
- А ти йди, посуд треба помити й пообідай, бачу, що не їла.
Ох, час летить… будемо разом, це ж треба такого! Ще молоко на губах не обсохло, а він, будемо разом.
Тані наче ніж по серцю, мовчки йшла на кухню. Але ж він мені подобається мамо і до чого це бурчання. Що хіба будеш проти? Сама ж колись казала гарний хлопець. Ні, про те, що сталося нікому ні слова, навіть подружці, зробила висновки.
***
Галасливо лунала пісня з приймача. Костя, задоволений подіями, вже вдома вплітав зелений борщ. Розмірковував, піти до Толика та ні, краще цим не ділитися. Ось, як воно буває, це сталося, навіть не міг подумати, наче солодкий сон. Але ж дозволяти собі такі щасливі миті великий ризик. Думай голово, думай, як уникнути пастки.
Та час летів, йому про це багато думати не довелося. Таня уникала його, намагалася лише бути в компанії. Раз на тиждень, потай від усіх, зустрічалися ввечері і то не надовго. Дівчина намагалася тримати дистанцію, не допускала звабливих ніжностей, лише поцілунки. Він теж не наполягав, знав, що так поводитися небезпечно, попереду навчання, а потім армія.
Хоча Костя нічого не сказав Толику про потайні відносини з Танею та той все ж помітив, якими закоханими очима вони дивилися один на одного. В нього боліло серце й душа, адже він мав намір запропонувати їй дружбу, як колись, у восьмому класі, тоді відказала. Зараз знову чекав нагоди, на жаль, запізнився.
Час летів… Навчання в училищі, робота на городі і раз на тиждень зустріч з Танею влаштовували Костю. Він помужнів, мати косо позирала, качала головою,
- Ой парубче, дивися не попади в крижану воду, щоб не провалився під лід. Дивися на життя, як слід, будь відповідальним за свої вчинки, щоби в магазині про тебе нічого поганого не плескали.
Він у відповідь чмок в щоку, вкотре всміхнеться,
- Не хвилюйся все під контролем.
Розумів, що грається з вогнем та все ж пару раз, ходив з Танею по солому для корови. Обоє розуміли, що варто б було близькості не допустити та молода, гаряча кров переповнювала судини, нестримні почуття спокуси брали над ними верх.
***
Толик почав зустрічатися з Тамарою, на рік молодшою за Таню. Худенька, світлоока дівчина, доволі симпатична, привернула його увагу, ще в школі, на одному з вечорів. Її рухи чимось нагадували рухи Тані, здавалося, що вони навіть трохи схожі, різниця була тільки в статурі. Часто весела компанія збиралася під його парканом, гучна музика линула по всій окрузі, топилася в яру. Їм разом добре та він все ж задивляється на Таню, шкодує, що друг завадив стосункам.
А Костя був наскільки веселим, що часто навіть більше уваги приділяв Тамарі, не помічаючи цього за собою. Дівчина поводилась легковажно, розв`язно ніж Таня, могла не соромлячись розповісти похабний анекдот, часто підморгнула, зваблювала веселими розповідями. Для Тані це послужило дзвіночком, зробила висновки, що більше ніяких інтимних стосунків, тільки дружба.
Воно напевно так мало бути, доля писала нові штрихи в житті.
***
Минув час… Таня навчається в місті на бухгалтера, Костю забрали в армію. Відносини між ними стали трохи холодніші, чи можливо із-за ревнощів, чи, щось інше, але коли йшов в армію, вмовляв Таню піти з ним, залишитись наодинці, але вона категорично відмовила,
- Прийдеш з армії, потім, ми ж тоді майже діти були. Гадаю подорослішали, адже наслідки можуть бути не найкращі, ти зрозумій мене, поїдеш, не знати, що буде далі.
В душі Кості теж щось коїться, відбувається, якась війна. Його тягнуло поспілкуватися з іншими дівчатами, бути вільнішим у стосунках. Навіть не просив Таню дочекатися його з армії, це її насторожило. Та напевно гордість, яка в неї з`явилася з роками, не дозволила говорити на цю тему. Залицяльників багато, не тільки із селища, а й міста, з тими, що разом навчаються, пропонують дружбу. Зупиняли думки за Костю, надія, що все в них буде добре і те, що сталося між ними. А часом, як поганий настрій губилася в своїх думках, запитувала, а може в мене до нього все перегоріло? Та ввечері в ліжку, згадує перші відносини, тихо плаче, ні, я не можу без нього жити.
Збігли два роки… Костя служив в Казахстані, писав, що служба непогана, працює водієм при штабі. Таня все рідше отримувала від нього листи, хвилювалася, в душі приховує відчай, щоб ніхто не помічав, що їй боляче. А тут, ще й Толик посварився з Тамарою, став частіше, її зустрічати з електрички.
Служити в армію не пішов, чи якісь проблеми із здоров’ям, чи, щось інше, дівчина не цікавилася цим. А він часто жартував,
- Матуся не відпускає.
У батьків єдиний син,, можливо тому й не хотіли відпускати своє чадо. Тим паче дядько мав звання капітана, при одній військовій частині обласного міста.
За останній, третій рік служби, Таня від Кості отримала лише чотири листа. Вже й сама не знала, що робити, Толик же не давав проходу. Якось одного разу завів розмову,
- В житті все буває, нехай там, що було з Костею, це не буде завадою, для нашого кохання. Ти лише почуй мене, адже я тебе давно кохаю. Ну так, я не такий сміливий був, як він. Та він же мені дорогу перейшов, зрозумій це, давай зустрічатися.
Лише всміхнулася та все ж, наче соромлячись, видавила з себе,
- Життя покаже…
Одного вечора вони їхали разом з роботи, він проводжав її додому. Під ніжним поглядом дозволила себе поцілувати. Він працював в місті на ХТЗ комірником в одному з цехів, робота не важка, після роботи мав багато вільного часу. Знав, що Костя майже не пише листів, при зустрічах, вкотре освідчувався в коханні, приносив квіти, цукерки. Вона губилася в думках. При поцілунках, якесь дивне відчуття пронизало все тіло. Чомусь пригадала восьмий клас, як Толик пропонував їй дружбу, помічала, що при спілкуванні, за Костю був ніжніший, уважніший.
***
Збігли три роки служби, від Кості ніякої звістки. Одного разу в магазині бабусі говорили, що мати Кості отримала листа, хвалилася, що там має дівчину. По контракту на відбудову міста, ще на рік залишився.
Ні, вже не плакала під яблунею в саду, як раніше, коли так чекала від нього листи. В душі, щось до болю перевернулося.
Минув час, Таня з Анатолієм побралися. Будинку де він мешкає має два входи, проблема де будуть жити відразу відпала. Батьки задоволені його вибором, радо прийняли її в сім`ю.
Вони жили злагоджено, в достатку, через рік народився хлопчик. Душі не чаяли, тішилися малим Максимком, хлопчик оченятами був схожий до неї, вона раділа цьому. Адже всі говорять, що діти будуть щасливі, якщо дівчинка схожа на тата, а хлопчик на маму. Щасливий тато, цілував йому ніжки й примовляв,
- Ах ти наше ясне сонечко! І вкотре обійме, цілує Таню.
Минуло чотири зими, відколи на службу пішов Костя. Всі думали, що там одружився й залишився жити. Та одного травневого вечора, він з’явився, як грім серед ясного неба.
Мама Анатолія Марія, здивувалася, коли той зайшов до хати,
- О Константин, з поверненням!
Оглядала його, помічає нижче виска невеликий шрам від опіку.
- Помужнів, справжній чоловік. Що це на щоці? Чи горів десь, від чого рубець? Ти з дружиною приїхав?
Він присів на стілець,
- Та це одного разу автомобіль загорівся. Але він же невеликий, майже непомітний, а ви помітили. І не одружився я, з чого це ви взяли?
- Зоя хвалилася, що там дівчину маєш,- перед очима онука торохтіла іграшкою.
Підправивши чуприну, усміхнено,
- О мама є мама, я ж написав, що доглядає дівчина з медсанчастини, як після опіку потрапив. Я тому і залишився, ще на службі, хотів, щоб все добре зажило. В листах про це нікому не писав, боявся, що мама наважиться приїхати. А це ж їхати далеко, не близький світ та й навіщо, щоб охала і ахала біля мене, як квочка біля курчат.
А малий схожий до Тані, гарненький хлопчик, як назвали?
- Максимко в нас є, бачиш дядьку, - поцілувала малого в чоло,
- А ти змінився, подорослішав, помужнів.
Тільки промовила ці слова, відчинились двері, до хати зайшли Таня й Анатолій.
Побачивши його,Таня відразу зблідла, в грудях здавило, ховаючи хвилювання, привіталася,
- З приїздом!
Забравши сина, йшла в іншу кімнату.
- Ну, я пішла… Таню, вечеря на плиті, знайдеш, - кинула на ходу свекруха.
Хлопці обіймаються, дивлячись один на одного. Анатолій весело запропонував,
- Ти не тікай, давай повечеряєш з нами.
Він не відмовляється, лише поглядає в сторону кімнати, куди пішла Таня із сином.
Травневий вечір видався приємним в спілкуванні. Анатолій на стіл поставив пляшку домашнього вина. Константин першим сказав тост, привітав із сином, побажав достатку, щастя.
Після випитого вина Таня розслабилася, розпашіла. Вже сина годувала манною кашею, чмокає в чоло. Спілкувалися, як і раніше, ніби нічого дивного не сталося.
***
Життя продовжується. Коли до них заходить Константин, Таня поводиться розгублено. Анатолій інколи це помічав, але для ревнощів не бачив причин.
Але мати Кості хвилювалася, відчувала, що не забув перше кохання, наполягала, щоб менше спілкувався з ними, не втручався в сім`ю. Константин на роботу влаштувався в селищі, з пекарні в магазини розвозив хліб.
Одного разу в магазині, помітив Тамару, здивувався. Дівчина стала справжньою жовтою трояндою. Вона побачивши його, аж підскочила, на обличчі розпливлася привітна усмішка,
- Костю, це ти? Сто років не бачила. Ану дай погляну. Ой-ой, справжній чоловік став, помужнів, красунчик!
Веселі очі сяяли щастям, хитро зазирнула довкола й вискочила із-за прилавка, так близько підійшла, наче хотіла в ньому ховатися, шепотіла на вухо,
- А, що легеню, правда, що одружився чи, то все брехня?
Він не очікував такої реакції, але не розгубився, поцілував у щоку й тихо,
- Ні, ясне сонечко, я в твоєму розпорядженні, якщо бажаєш.
Дівчина витріщила оченята,
- То в чому справа, чекай після роботи, прогуляємося…
Костя чомусь розхвилювався, від чого сам не міг зрозуміти. Та радий, що все так склалося, життя налагоджується.
Вони почали зустрічатися. Тамара рада, що він з`явився в житті, їй чомусь з хлопцями не везло, довгих стосунків не мала.
Кості було приємно спілкуватися з нею, ніяких протиріч. Згадували минуле, інколи сміялись, часом поринали в думки. Вона усміхалася, намагалася його звабити. І це їй вдалося, приємні вечори з магнітофоном, солодкі поцілунки, вони зрозуміли, що їм добре вдвох. Костя згадував Таню, посміхався, інколи губився в думках та загубив я її, вмовляв себе, загубив, що вже тепер вдієш.
Зустрічалися майже пів року, коли нарешті Костя запропонував Тамарі одружитися. Ні клятви, ні палкого освідчення в коханні не було. Вона просто, одного вечора, запросила до себе в гості, її батьки поїхали відпочивати в Ялту. Чи мало так бути, чи взаємне почуття бажання близькості, все за них вирішило. Вона мов купалася в щасті. А може і справді він моя доля, замислилася, можливо це і є кохання, хто знає яке воно насправді. Колись думала, що Толик буде чоловіком, навіть тремтіла в його обіймах, коли грішили. А вийшло все по іншому, в нього давно сім`я. Від роздумів на устах заграла усмішка, ясний блиск в очах. Та і тепер же ми дружимо в чотирьох, це ж просто класно, коли ніхто, ні на кого не ображається.
Три вечора Костя з Толиком будували намет для весілля. Гостей на весіллі небагато та гуляли весело. Поздоровлення, тости, подарунки, згодом вигуки «Гірко», молодь рахувала протяжність поцілунку. Пізніше танці під магнітофон, але Анатолій і Таня відразу пішли додому. Свекруха вже виглядала та й виглядала у вікно, бо Максимко капризував, без мами не хотів лягати спати.
Пройшло майже дев`ять місяців…. Одного вечора, Таня вкладала сина спати, як раптом щасливий Константин, з усмішкою на обличчі, переступив поріг,
- Вибачте! Ой, привіт, ти одна? А в мене радість, народився син, а чоловік вдома?
Вона приклала пальця до уст, щоб не розбудив сина, рукою вказала на другу кімнату.
Толик вже почув його, відчинив двері,
- Заходь. Щось хотів?
Костя із-за пазухи дістав пляшку вина,
- В мене син народився, чуєш, син, хочу в честь діда назвати Сергієм. Прийшов з вами Цю подію прийшов з вами відсвяткувати, батьки вже сплять.
- Ну й добре, вітаю! Хай росте здоровим і щасливим! - привітав його.
І відразу трохи хвилюючись,
- А, як Тамара, як здоров`я, важко їй прийшлося?
Константин трохи здивовано,
- Та все добре, все, як годиться - потерпіти це жіноча справа.
В кімнату зайшла Таня, в руках тримає тарілки з закускою,
- Ну що ж, вітаю Костю! Нехай вам на радість підростає синочок.
Зо дві години Костя розповідав про роботу, про життя. Після весілля з Тамарою жили в літній кухні, біля її батьків, планували купити земельну ділянку, будувати будинок. Дівчина категорично відмовилася жити з свекрухою, Костя й не сперечався, вирішив, можливо так і краще. В одній хаті з її батьками він не захотів жити, адже в Тамари ще був молодший брат, який закінчив школу.
А час не зупиняється. На обійсті в Толика весело, Тамара кожні вихідні із сином приїжджає до Тані. Тільки теплий день, вона вже тут, як тут. Немовби подруги з дитинства, ділилися новинами, часом обоє тішилися новим вбранням, як маленькі діти, купували однаковий одяг. А основною втіхою було спілкування з дітворою. Що матері, ще треба - щоб не хворіло дитя та не плакало, зростало в радості і достатку.
Минуло два роки…. Костя й Тамара ввійшли в новий дім, відгуляли новосілля. На святкуванні, Константин не одноразово дякував Анатолію за допомогу. За цей час дружба їх сімей стала ще міцнішою. Було й таке, що Костя прийде до нього за чим-небудь, Таня й до столу запросить пообідати. Хоча чоловіка й інколи вдома не було. Та іншим разом вдвох бавляться з малим. Ніяких розмов лише погляди. Щось відбувається в їхніх душах, один від одного ховають очі та переступити межу дозволеного не наважуються, вслід одні зітхання.
Жінки між собою, наче сестри, кожна ділиться своїми поглядами на життя, тішились дітьми. Свою материнську любов ділили навпіл, чи плакав Максимко, вдвох втішали, чи вередував Сергійко, обоє вмовляли, намагалися забавити іграшками. Лише одну тему про кохання, ніколи не піднімали. Про особисті відносини з чоловіками, кожна тримала при собі, тримала під потайним замком. Частіше за все, в журналах знаходили рецепти для приготування нових страв, весело сперечалися, що смачного приготувати чоловікам.
***
Цього року рано завітала зима. В середині листопаду багато навіяло снігу, вдень і вночі тримався невеликий мороз.
В магазині Тамара торгувала за графіком, тиждень вдома, а тиждень працює. Одного разу із сином зібралася до Тані та хурделиця стала на заваді. Якось Костя прийшов пізно з роботи, передав привіт від Анатолія, бачив його, той біг в аптеку, за ліками, бо усі захворіли на грип. А на Новий рік захворів і Сергійко, всі свята провели в лікуванні.
Одного вечора, це було після Водохреща, Тамара, Костя і Сергійко в коридорі обтрушувалися від снігу,
- Агов! Хтось є вдома? Чи ви вже забули про нас? - весело гукав Костя.
Із-за дверей виглянув Максимко, навстіж відчинив двері, почав підскакувати,
- Ура! Сергійко прийшов з мамою й татом і торт принесли!
За кілька секунд з`явився Анатолій, допомагав роздягатися,
- О! Які гості, ну нарешті вирвались, заходьте, заходьте.
Дорослі весело спілкувалися за столом, хлопчики смакували тортом, згодом гралися в іншій кімнаті. Тамара нахилилася до Тані,
- Ти, щось говорила про вечір в школі?
Та, не поспішаючи шепотіла,
- Та, ще не встигла, куди поспішати, ще є час…
- Еге, знаю свого, йому треба заздалегідь сказати,
зирила Тамара в його бік.
Таня продовжила,
- Сукні в нас є, думаю вмовити своїх мужиків піти потанцювати. Давно ніде не гуляли, гадаю не відмовлять.
Тамара зразу ж чайною ложкою постукала по склянці,
- Слухайте мене! Увага! Ми маємо пропозицію. Шостого лютого в школі зустріч випускників, давайте відірвемося хоч у цьому році. Скільки часу пройшло, а ми жодного разу не були. Діти вже старші, думаю бабусі посидять, що скажете хлопці?
Ті усміхнені, переглянулись. Костя моргнув Толику,
- А не боїтеся, що собі молодших знайдемо.
Тамара на мить рукою прикрила йому уста, сердито писклявим голосом,
- Ну ото таке бовкнув, подумав, що сказав?! Навіщо нам настрій псувати, то гадаю ніхто не проти!
Через кілька днів двоповерхова школа приймала випускників. В спортивному залі линула музика, прямо в коридорі вздовж вікон стояли столи, на них пляшки з напоями « Ситро», « Крем
сода» та солодощі. Довкола тільки й чути привітання, веселі розмови, сміх від захоплень, крики й вереск.
Таня з Анатолієм прийшли першими. Він одягнений в чорний костюм, в білу сорочку, яку прикрашала атласна, небесного кольору, краватка. Таня ж виглядала круто, на ній гарна сукня такого ж кольору, як краватка, з рукавом кльош. Вона облягла її красивий стан, трохи приховувала пишні груди.
Таня вкотре озирається назад, шукає Костю, сьогодні вирішила з ним серйозно поговорити, один на один, бо іншої нагоди не буде.
Тамара не йшла, а плила павою, уздрівши знайомих, привітно всміхалася. На ній сукня такого ж покрою, як і в Тані, тільки рожевого кольору. Позаду Костя, справжній джентльмен, в коричневому костюмі в білій сорочці і рожевій краватці. На них всі звертали увагу, так вишукано, ніхто не був одягнений.
Вони тільки зустрілися й привіталися, як в коридорі усі заплескали в долоні, з учительської вийшли вчителі й директор школи. Промови, вітання, квіти, овації, усмішки. На якийсь час наче повернення в шкільні роки.
Хтось відкоркував Шампанське. Хтось з юрбою посунув в клас, а дехто пішов в спортивний зал, де грав магнітофон.
Тамара тягнула Таню за руку,
- Йдемо танцювати, пішли до залу, чуєш, це ж Лада, пішли.
Відколи зустрілися, Костя з Тані не зводив очей. Анатолій все тримав під контролем, трохи здивовано кліпав, водив очима, то в її сторону, то в його. В залі зазвучала пісня Червона рута, він похапцем обійняв дружину, зазирнув у очі,
Що це… ти чимось заклопотана, все в порядку?
- Та все в нормі, це тобі здалося.
Вони всміхалися , намагалися танцювати в такт музики, хоча їм це не зовсім вдавалося.
В цей час Костя підійшов до однокласників, за кілька секунд вже линув сміх. Тамара щось розповідала однокласникам, розмахувала руками. На сцену піднявся директор школи, сказав кілька привітальних слів і об`явив білий танець. Зазвучала музика вальсу.. Тамара поважно підійшла до Анатолія, усміхнено,
- Я запрошую, вас джентльмене, Таню, ти не проти?
Та кивнула головою. Вона повернулася в бік до однокласників, але перед нею вже стояв Константин,
- Ви можливо мене хотіли запросити мадам?!
- О! Саме вчасно, - дивлячись прямо в очі, помітила Таня.
Він обережно, немов скарб, тримав її за талію, вони легко танцювали під музику. Серце билося в тривозі, з чого почати, як сказати,
- Костю, нам треба менше бачитися, ця дружба ні до чого доброго не приведе, ти над цим ніколи не замислювався?
Вже ледь притулився до неї, збуджено шепотів,
- Ми зробили помилку, знаю. Ми маємо бути разом, хоч, як там, лише треба трохи почекати.
Вона дивилася прямо в очі, раптово голос затремтів,
- Ой, руки сильні, не підходь занадто близько,
Гріха боюся, ще скорюсь я спокусі,
Став, ще сильнішим, ніж тоді, як був хлопчисько,
Давай у танці, сховаємо почуття, в русі.
Він злегка підняв її, в ритмі танцю летіла пташкою. Обоє почервонілі, від задоволення закривали очі. Костя, переводячи подих, заговорив,
- Люба, благаю, не дивись на мене так,
Закривши очі, я відчуваю.. . лечу,
Зумів з тобою, як колись попасти в такт,
Все пам`ятаю, не думав, що я втрачу,
Треба пробачить, що винен, точно знаю,
Мене бентежиш, хочу тебе відчути,
Ми розлучились, навіщо? Поведи до раю,
Де скуштували, вдвох яблуко спокуси,
Де так любились, кохались, не забути.
Танець закінчився…перевівши декілька раз подих, Таня сміливо дивилася в очі,
- Що за спогади Костю? Ти не забув… пам`ятаєш. А я думала вже й забув.
Вже сказала веселіше,
- А ти добре танцюєш, не розучився! В танці вміло ведеш, мене геть закружляв, як птах летів, я ледь встигла за тобою.
Він витримав її погляд, покірно,
- Я птах біля тебе, бо це ти даєш мені крила.
Відразу заперечила, крутнула головою,
- Ну досить, досить вже співати, пішли!
Вона відчула тремтіння його руки. Він проводив її, на ходу шепотів,
- Кажеш співати?! Та я без тебе, як той соловей, що втратив голос.
Вони підійшли до Анатолія.
- Забирай свій скарб, бережи, а то правда хтось вкраде, гарно танцює!
Таня задоволена, радісно, наче охмеліла від танцю,
- О! Оце вечірка, так закрутив у танці, що ледь капці не злетіли.
Всі дружно переглянулися, линув сміх. Цей вечір видався чудовим. Кожен для себе отримав маленький шматок щастя.
***
Минали дні… весняний переспів птахів, бадьорий настрій, звеселяв і вже давно бузок відцвів. А Костя вкотре згадує очі Тетяни, в душі переживав радість тієї миті, як колись були разом. Насмілився зробити крок, щоб її повернути собі. Із хвилюванням не один раз її чекав з роботи. Зупинить автомобіль, в стороні від дороги, відкриває капот, а для чого і сам не знає, косо позирає, хто йде з електрички, чекає нагоди, коли одна йтиме додому.
Навесні та на початку літа роботи завжди багато на городах та Сергійко часто просив маму, піти погратися з Максимком.
Якось, одного разу, Тамара запитала Таню,
- У вас все в порядку вдома?
Та здивовано запитала,
- Чого це ти раптом про це запитуєш?
- Тамара не забарилася з відповіддю, швидко пролепотіла,
- Та пару раз бачила Толика, в забігайлівку заходив, вона ж поруч з нашим магазином. Думаю чого б це? Він же здається пива не любить….
- Все в порядку, більш-менш. Ти цим не переймайся, це в нього бувають дні такі, інколи чомусь дуже замислений ходить. Я в душу не лізу, можливо на роботі, щось не так, він не любить про роботу говорити.
Та не знала ні Тамара, ні Таня, що Толик одного разу випадково їхав додому не в тому вагоні, що дружина. Згодом побачив автомобіль Кості, а потім, як Таня йшла додому не одна, їхав в своєму напрямку додому. Це його заінтригувало, він кілька раз слідкував за дружиною та нічого підозрюваного не помітив. Але, те, що стала часто відмовляти в близькості, знову повертає до сумних думок. То тоді чого б це? А можливо вони знову разом?
Одного літнього дня на роботі Анатолія була комісія, після ситного обіду в кафе, випровадив гостей додому. І сам задоволений, що з перевіркою все в порядку, вирішив раніше поїхати додому.
Він спускається по сходах електрички, за кілька метрів, на першій платформі побачив Тамару. Вона ледве пересувалася з сумкою, вирішив їй допомогти,
- Тамаро, зачекай!
За пару секунд забрав в неї сумку,
- Привіт! Ти що каміння набрала, таке важке підіймаєш?! Давай проведу додому.
Вона радо всміхнулася,
- Та я сьогодні вихідна, малого завела до мами, а сама по зарплату пішла. А тут якраз товар привезли, оце скупилася, бо сам знаєш, як зараз з продуктами, не часто завозять. А ти чого сьогодні так зарано з роботи?
- Так склалося, був облік. Раніше закінчили, зводив комісію в кафе та й чкурнув додому. Таня сьогодні затримується на роботі, то я звільню маму від Максимка.
Вони зайшли в хату, Тамара відразу поставила пательню на газову плиту,
- Зараз, за компанію, зі мною поїси, потім підеш додому, я тебе вином пригощу.
Він ледь посміхнувся,
- Та я то, не голодний, хіба, що за компанію та поспілкуватися. Як в тебе справи? Задоволена життям? Ми ніколи на цю тему не говорили, все всі разом, то діти, то іще хтось.
У відповідь трохи зажурившись,
- Та живемо… Костя правда змінився, напевно твоя Таня таки його турбує. Хоча нічого не помічаю та відчуваю. Наша дружба мене часом дивує, але так звикли один до одного, що навіть й не уявляю, щоби ми не спілкувалися.
- А ти знаєш Тамаро, я не можу зрозуміти, що в нас відбувається, вона більш привітніша стала до гостей, чим до мене.
Виклавши на тарілки ковбасу і смажені яйця, запросила,
- Давай, он вино, бери, вип’ємо, перекусимо, ти ж не за кермом.
В душі відчував радість, що поруч з нею, посміхаючись, наливав вино у фужери. Вона, немов ненароком, притулилася до нього, прилягла на плече,
- Та ну їх, Толику ти, що нічого не помічаєш? Ми дружимо, воно наче й смішно та нічого не стану говорити, до чого приведе ця дружба, скажу чесно, не знаю.
Запала тиша… випили вина, закусили. Він ніжно взяв за талію,
- Тамаро, якщо чесно, я шкодую, що не з тобою.
Вже темніло, коли Анатолій йшов додому, йшов не по дорозі, а через колії, щоб раптом не зустрітися з Костею. Відчував задоволення, вгамовував емоції після спокусливого вечора. Що далі? Думки гризли, як оси. І відразу вмовляв себе та, якось буде, але ж вона така жадана й гаряча, як колись. Це напевно перст долі, принаймні, це не погано, що ми знову разом.
***
Одного літнього вечора Таня затрималася на роботі, за квартал готувала звіт, додому приїхала електричкою, коли вже стемніло. Було нелюдяно… перейшовши через колії, здивувалася, побачивши посеред дороги автомобіль «Хліб», Костя, уздрівши її, гукнув через відчинене вікно,
- Таню, давай сюди!
Вона підходила, до відкритих дверей,
- Ну нарешті, а вдома за тебе хвилюються, що так довго. Це я був у вас, привіз запчастину для машини, ваша ж не находу. Сідай підвезу, свою пізніше зажену в гараж.
Побачивши на ньому білу сорочку розстібнуту до пояса, відчула легке тремтіння тіла, гучно билося серце. Її погляд ковзнув по мужніх оголених грудях, відразу ж різко відвела донизу.
Він не міг не помітити, той ніжний погляд світлих, блискучих очей, пригадує ті сяючі очі під яблунею. Ой, Таню, що ти робиш зі мною, що ти робиш? Як витримати цей потяг до тебе? А можливо один від одного й не треба ховатися, прийшов час знову бути разом?
Автомобіль різко рушив з місця,
- Що змерзла? Та наче ж літо, правда серпень, вечорами відчувається прохолода.
Вони їхали вздовж посадки, Костя більше звертав увагу на неї, чим на дорогу, хотів дивитися й дивитися, хоча би на мить доторкнутись до її вуст.
- Ой!- Костя раптово відсахнувся, зупинив автомобіль перед пишним кущем шипшини, продовжив,
- О, маєш тобі, дивися куди нас занесло, це все твої очі, як поглянеш мов заворожуєш, ой, не даєш ти мені спокою.
- Здавай назад, шкода, ще й такий рясний кущ, - Таня похапцем, трохи хвилюючись, вилазила з автомобіля.
Миттєво, він був біля неї, взяв за дві руки, вона скочила на траву. Ховає очі,
- Слухай Костю, відпусти! Далі сама піду, одного не можу зрозуміти, до чого нас приведе ця дружба?! Мені важко знайти причину, щоб посваритися з Тамарою. Та й не хотілося б, скажу чесно та ми усі вже занадто часто зустрічаємося. Мені важко розумієш, те, що було між нами, спогади хвилюють мене.
Він дивився на неї з болем у очах, з ніжністю, трепетом, теплом у душі, міцно зажав в обіймах, цілував уста, шию. Вона не відчула під ногами землі, сприйняла шелест листя, запах трав і його теплі руки, які торкнулися оголеного тіла.
***
Життя… таємні зустрічі продовжувалися більше року.
Тамарина мати помітила, що все частіше, Анатолій заходить у гості до її доньки. Навіть хотіла з нею поговорити на цю тему та розмова не відбулася, Тамара відразу обірвала,
- Мамо не лізь у душу! Моє життя, сама розберуся… благаю, не треба повчань, вже доросла!
Стосунки Кості з Тетяною теж продовжувались. Це увійшло в звичку, хоч раз на тиждень та таки зустрічалися. Часом Костя їхав в місто, зустрічались в готелі, не могли вберегтися від спокуси й любовного божевілля, насолоджувалися радістю до самозабуття. Не було сили волі розірвати стосунки, хоча часом й задумувались, як жити далі.
Одного вечора Костя заїхав до батьків,
- Мамо, ось привіз свіжого хліба два буханці, був дуже гарячий, придавив лотком. Як ви тут? Батько на роботі?
Та сердито зміряла сина,
- Ти мені краще скажи, як ви там?
Він лише посміхнувся,
- А, що? У нас все, як у людей, все в порядку.
Мати раптово почервоніла, стукнула по столі кулаком,
- Що ти дурника корчиш! Зупинися, ну погуляв трохи та скільки ж можна?! Люди два роки кості миють, друзі зі школи до тепер та дружіть, але ж навіщо зраджувати дружинам. Чи розуму зовсім бракує, що в одного, що в іншого. Тож маєте діти, Максимко вже має йти в школу і наш Сергійко підріс, як ти уявляєш собі, як діти дізнаються від людей, їм рот не закриєш. Яка то рана буде хлопчикам?! Сором і ганьба на все селище!
Костя більше не хотів слухати моралі, як обпечений зірвався зі стільця, йшов до дверей, на ходу вигукнув…
- Ма, ти так не хвилюйся, я поговорю з Толиком, ми щось вирішимо, якось воно буде, все має стати на свої місця.
Тікало літо… вечоріло. Костя з Тамарою несподівано завітали в гості. Їх зустрів Анатолій із сином, малий відразу запитав,
- А Сергійко де? Чому не взяли із собою?
Тамара зайшла останньою, привіталася, ніяковіє перед поглядом Анатолія, не знала де заховати очі. Він зрозумів, що щось не так, але мовчав, дивився, що відбуватиметься далі.
Костя поставив на стіл пляшку вина й палку ковбаси,
- Нам би поговорити, можливо на дворі краще, щоб без малого.
- Зараз Таня зайде, вона моїм батькам понесла продукти, що я з міста привіз.
Й відразу до сина,
- Ти йди до бабці з дідом, пограйся там, скажи мамі, я так наказав.
За мить зайшла Таня. Побачивши гостей, посміхнулася.
- О! В честь чого збори? Ще й з пляшкою, що будемо обмивати?
Анатолій з хати випровадив сина.
- Ну ось прийшли поговорити, а про що, зараз дізнаємося.
До обрію котилось сонце, останні промені деінде ще торкалися будинків, пестили листя на деревах, кущах. Ховалися поміж соняхами в полі, на пагорбі прилягли до трав. А тут, де яр, набагато темніше, а на самому дні світлою плямою виділяється ставок. Було напрочуд тихо, лише десь далеко інколи гавкала собака.
Вони сиділи в чотирьох, на самому краю обриву яру, спустивши босі ноги донизу. Костя вдивлявся в яр, пригадує дитинство, а за плечима, неподалік поле з кукурудзою, яке нагадувало про той випадок, про те медове яблуко спокуси, яке колись поєднало їх з Танею. Вона тихо, наче миша сиділа в його обіймах. А Анатолій, обійнявши Тамару за плечі, шепотів на вухо, вона час від часу сміялася, луна топилася в яру й знову ставало тихо.
Розмова, що нині відбулася, була настільки стриманою, серйозною, без крику, без дорікань, без образ. Вони достукалися один до одного, зрозуміли, що варто все повернути назад, хоча втратили час і є діти. Та гадали, що подальше життя не стане великою раною дітям, що, як і раніше будуть дружити сім’ями. А діти з часом підростуть, зрозуміють, що краще жити з коханою людиною, що від долі ніде не подітися.
Згодом селищем пішли чутки… обмінялися дружинами, це ж треба такому статися, дивина. І хто б, колись міг подумати, що так буває в житті?
Минуло два роки. В кукурудзяному полі лунає сміх і вереск, Максимко й Сергійко з дітьми граються в хованки, вони тепер живуть по-сусідству. А біля паркану Анатолія, на лавці спілкуються дві подруги, поруч з ними дві коляски. Таня тримає на руках чорняву, кучеряву доню, вона голівкою вертить у різні сторони, ніби когось шукає. А Тамара, час від часу заглядає в коляску, де солодко спить донечка.
То персти* долі, вони підвладні їм. Чи вершин досягали в житті, чи в скрутні часи, що згодом з’явилися по дорозі життя, вони проходили разом, підтримуючи одна одну. А час летить, життя продовжується.
Персти – збіг обставин
Листопад 2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2018
автор: Ніна Незламна