Тремтить маленьке ластів’ятко,
А ворон кряче на полях,
Де мало б визріти зернятко
В добірних стиглих колосках.
Де мали б розквітати квіти,
Встеляти споришем стежки,
Народжуватись і зростати діти,
Пізнати хліба українського смаки.
Якби ж не ця війна проклята,
Якби ж не ворон і не смерть,
Не плакали - сміялися б дівчата,
Та їх надії розтоптали вщерть.
О матінко моя! Моя країно!
Роздерти хочуть на шматки,
Вже кровоточить твоє тіло.
У небі хмарами круки.
Та вірю я, прийде година,
Розквітнуть квіти у житах,
Добра в серцях дозріє нива,
І рани згояться в бинтах.
Війни затихнуть буревії,
Всміхнеться сонечко з-за хмар -
І полетять птахи у вирій,
Крильми розвіють цей туман.
Зоя Журавка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815452
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2018
автор: Зоя Журавка