Ти свіча. Запалена не мною
Зберіг тебе у себе я
Ти віддавала полиною.
Дивно
Коли я зранку промайну
Милуючись тобою
Я наче світло стрепену
- ти не слідкуй за мною.
Вдень ти горіла особливо
Усі навколо припускали
- буде диво.
Ти дійсно так палала, як багаття
Я подумки вважав. Перегориш на шмаття.
Але горіла ти до вечора
Своім. Особим світлом.
Як квітка папороті ,
що розгорта.. лише раз в рік.
Так і вночі палала ти, іскрила
як востаннє..
Іскри пускала. Палко так,
Мені хотілось підійти..
Та світлом не пускала.
Як феніск у вогні палахкотіла
Що ти хотіла довести....та ось.
Обрій почав ставати
Край неба освітив. - Де ти...
Нема кого гукати.
На місце те почали люд стікати
В хаосі бачив - ти перестала вже палати
Маленька згаринка лишень
Як дике світло,
...Свіча палала - догоріла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2018
автор: Велес Є