Завжди міг би бути тобі парасолею,
Коли розпочнуться осінні дощі.
Теплим шаликом, солодкою долею,
Тихим вогнищем біля душі.
Завжди міг би віднести поволі,
На руках, до неба й зірок.
І зробити з кристаликів солі,
Діамантів повен мішок
Завжди міг би за тебе стіною стояти,
Навіть, якщо мене зруйнують колись,
Все одно не дозволю тобі сумувати,
Будучи попелом скажу: "Усміхнись!"
Завжди міг би нести до тебе любов,
Коштовний погляд, неначе срібний.
Не поглянеш на мене, забудеш знов.
Я завжди тобі не потрібний.
30.09.18 © Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809133
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2018
автор: Моряк