Тікала ніч, вже срібний ранок, на п`яти наступав,
Густий туман, білим лебедем, до річеньки припав,
Неначе стрічка, між трав, кущів вилась по долині,
Десь загубилась, таїлась у рудій полонині.
А велич гори, в полоні тримали чорні хмари,
Сонячний промінь, ласкаво всюди розсипав чари,
Ще б літу бути, здавалося осінь поспішає,
Птахи із сумом летять, « Курли », вітер розсіває.
В далечині, не видно, чути часто гримить,
Яскравий блиск, освітить гори, протягне далі мить,
І кудись котиться луна, так далеко – далеко,
Сидить під деревом, у смутку, єдиний лелека.
Краплі води, ледь - ледь стікали з низенького клена,
Скрізь засріблилась, сяє молода трава, зелена,
Чим помогти, юному журавлю - птаху невдасі?
Треба спішить, відпочивати, зовсім не на часі.
Та не радіє, серденько бідного лелеки,
Де заховатись? Тут біля високої смереки,
Така біда, крило здалося наче підломилось,
Небесна вись… і тіло вітру, швидко підкорилось.
В зажурі птах, як бути йому, що робити далі?
Вже чути крик, це подруга, розвіяла печалі,
Ні, не залишить, нехай і скрута, тільки пліч о пліч,
Разом завжди…. хоч осінь й зима, чи то день, чи то ніч.
Холодний дощ танцював дрібно. Листячко спадало,
І так кружляло, мов злато стелилось, зігрівало,
Враз світла мрія наповнила два молоді серця,
Надія є, знають спроможні, разом, віднайти щастя!
Хмарки пливуть, ще кілька днів і птах розкриє крила,
Тож пройде дощ, сонце всміхнеться, де й візьметься сила,
А їх обов`язок, догнати, друзів, всю родину,
Щоб навесні, повернутись додому, в Україну.
04.09.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808966
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2018
автор: Ніна Незламна