І знову Жовтень, з пензлем чарівним
Останню зелень в золото вдягає.
Роздмухує туманів синіх дим,
Блакить небесну сірим лезом крає.
Гарячий чай. Зігрітися б душі…
А може б краще вже глінтвейну трішки?!
Сумну мелодію знов награють дощі,
В калюжах Осінь намочила ніжки.
Заходь, сідай. Застудися гляди!
Давай хлюпну й тобі у філіжанку.
Не відмовляйся, як зайшла сюди!
Тебе триматиму у хаті я до ранку!
В люстерко глянь! Червоний ніс і очі!
Ти випий не вино це зовсім – ліки.
Та і не рвися, сестро, проти ночі,
Дощ мов з відра, дороги наче ріки.
Присіла на стілець, ковток зробила.
Рум`янцем теплим щоки запалали.
Золотокоса, чарівна, красива!
Барвисті шати, із прикрас корали!
Ковзнув по хаті перший промінь сонця,
Я озирнулась, загоравсь світанок.
Він заглядав сміливо до віконця,
Світився в небі голубий серпанок.
Вчорашній дощ тепер здавався сном,
Сміявся Жовтень у росі краплинах.
Зігрілась Осінь запашним вином,
Мені подарувала гарну днину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2018
автор: Наталка Долинська