О! світе сонячний, квітневий!
Я весь в тобі, а ти в мені.
Гуде бджола в цвіту вишневім,
Хмарки біжать у вишині.
Я разом з ними бути хочу
Бо ж певно вся земля в цвіту.
Холодним ранком вітер носить
Медові пахощі в садку,
Травичка ніжна, смарагдова
Вздовж стежки вруниться, росте
Бо за стебельця вгору й вгору
Все тягне Сонце золоте!
Мене це будить і втішає.
Тому, що серцем у хмелю,
Живу, вантажний стан долаю
І заворожено люблю!
Чому оця любов не згине?
Для чого жду, коли ці дні
Розчарування у людині
Приносять почуття сумні.
Минає день, і синій вечір
Впускає ніч в моє вікно.
Самотність обійма за плечі
І це щодня, і це давно.
Ніби що було, - то наснилось,
Ніби все випито до дна…
Примарно стеля з ніччю злилась,
Німа під килимком стіна…
А де ж ота, яка собою
Закрила світ? Її нема…
І тільки спогади весною
Бентежать серце, та дарма.
Біжить, біжить по жилах струмом
Потік тепла від ніжних слів
Кохання давнє світлим сумом
Бринить в душі під новий спів
Маленької сірої пташки
Яку щороку слухав я.
Коли у злеті, коли важко
Сприймаю пісню солов’я.
01.10.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808456
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2018
автор: dovgiy