Віршована казка
У барлозі ведмідь, тихо копошиться,
- Ну нарешті, тепер, я сам залишився,
Тож світлину маю і медок свіженький,
Хай зимою прийде, ще сон солоденький,
До весни далеко та то все нічого
Відпочинок, то добре, нема ж нікого.
Із - під лавки, раптом мишка клаповуха,
Запищала, наче - муха цокотуха,
- Як самому, ні - ні, зима сум навіє,
Як завіє снігом, всюди побіліє!
Кліпа очками, ведмідь, аж усміхнувся,
-Ти сусідко? А я про тебе забувся,
- Лиш тихенько поводься й не пищи дуже,
Не хвилюйся, не змерзнеш, ми ж разом, друже.
Не страшні морози, нас сніжок притрусе,
Не чекай загрози. Тож журитись досить!
Пахне чай, у чашках, з суничок напевно,
- Пригощайся, бери, не сиди даремно.
Все до мишки ведмідь, радо поглядає,
Веселіше, як разом, сам добре знає.
28.09.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808256
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2018
автор: Ніна Незламна