Я ходила, все бродила по стежках багрових,
Росу сонце засріблило по квітах махрових,
Дай погляну, подивлюся, де твій слід згубила,
Де стрічала й проводжала, адже так любила.
Вже не чую, я журавлів, вони відлетіли,
Любувались їх любов`ю, самі так хотіли,
Та не склалось, не судилось, вороги напали,
Десь кохання загубилось, біда розтоптала.
І не світить, сонце ясно, плач пташиний лине,
Сад вишневий зажурився, ой час швидко плине,
Вітер коси розвіває, як віти в берізки,
Пече біль, душа страждає, геть розбила ніжки.
Все броджу, я босонога, хоч осінь похмура,
Стогне рідна Україна, гуляє зажура,
Мабуть досить голосити, зготуємо зброю,
Із братами на війноньку, йдем вперед – «До бою».
Не одній, на білім світі долю поламали,
Вороги, щоб ви прокляті та й на вік пропали,
Та стежина не багрова, вже чорною стала,
Люди добрі, скажіть чому, війна всіх забрала?
Козаченька й тих янголів, що летять до неба,
Нащо чорна хустка в моді? Прошу вас не треба,
Цю навалу зупинімо, будем захищатись,
Паханів, усіх кремлівських сміло в шию гнати.
Дріботить, дощик тихенько, розриває душу,
Туга серденьку, тріпоче та стерпіти мушу,
З дощем сльози по стежині, гіркі і солоні,
Хай би врешті закінчилась, ця війна на Сході.
З дощем сльози по стежині, гіркі і солоні,
Хай нарешті закінчиться, ця війна на Сході.
,
Повтор 2 рази останні дві строчки
в кожному куплеті, крім останнього.
26.09.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2018
автор: Ніна Незламна