Я зустріну тебе серед осені!
Де самотність зустрів колись...
Ти сказала:
"Прости мені й досить вже,
відпусти мене в неба блакить!"
Я тримав тебе поцілунками,
Я тримав тебе ніжним теплом,
І безмежними подарунками,
Із душі за туманним склом.
Я благав тоді зупинитися,
І не йти у блакить небес...
Я просив тебе подивитися,
Ось душа біля ніг твоїх.
А тепер серед золота осені,
Аромату тебе, твоїх сліз,
Я німий і волаю: "Досить вже!
Я самотність, не переміг!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2018
автор: Андрій Булакевич