Осінь на порозі… Відчинила двері… Ніжна прохолода з туманом лягла. А я подивлюся, за згодою природи, вона до нас в гості
з подарунками прийшла. У саду моєму, достигають груші, яблука червоні, рум`янці від сонця, вже й горішок падає, стукає у віконця, а персик пізненький вітами гойдає, скуштувати плоди, до себе зазиває. Яка насолода, сливи пахнуть медом, по них роса пледом, іскрить бавить очі, а вони на вигляд , як світлі ночі.
Ранок запізнився, то вже час такий, промінь загубився він, ще лагідний. Це бабине літо, певно кажуть так, павучок уміло в мереживо вплітав, листочок жовтенький, в клені задрімав.
О чарівна, щедра осінь, чаклує не дарма. Знає, що робити, господарює всюди. Мов бурштину груди, скрізь порозсипала, золотом поля й долини, вміло осипала… Задивлюсь на біло - жовтий виноград, виблискують на сонці грона, добре сонце пригріває, як здалеку, то наче корона на лозі, так яскраво сяє.
Україна - моя Батьківщина! Велика, чудова і щедра земля . Радіти б людям всім її дарам та на жаль не все добре в нас.
Ми тішимося дарункам осені та горюємо, плачемо від подарунків Росії. Горить… вже п`ятий рік Донбас, а чи хотів цього хтось із нас? Ви запитайте в дітей і матерів, ви запитайте всіх жінок, тих хто поклав до землі похоронний вінок. Хто бачив всі оті страхи, де земля, на жаль не родить, все горить, палає і димить. Ви запитайте тих стареньких, що залишилися, виїхати нема куди.Від горя так стискає у грудях і під серцем раз – по - раз болить..
А тут де мирно, кажуть йдуть реформи. Тільки не зрозуміти, які ті мають форми? Чому погіршення життя? А ціни вже досягли неба, скажіть кому в цьому потреба? То певно олігархам? Так! А, що простий народ - бідняк? Мовчить і стогне, як Дніпро. Тож на покращення життя надіявся народ! Будувались фабрики, заводи, по сорок років, за плечима всі в роботі, а, що тепер? Кожного дня в скорботі….. Оті часи, здавалось було щастя… Та хто і навіщо все змінив - от трясця! Душа в кожного болить і все в думках, як далі жити?
О! Та чи жити, чи виживати? Шкода залишилась одненька чиясь мати. Як зиму пережити і чим зігрітись, піч чим палити? Який там газ, як в селі кілька хатин, гляне довкола, не ховає сліз, гірких краплин, що котяться, з тремтінням по щоках. Погляне на дереві сидить птах. Теж одинокий, як і вона… А може винна в усьому ця війна?
Запитань так багато, що сказати, а влада, що? Що може вона дати? Хіба, що теж зробила осінній подарунок?
Допіру в магазині, ось була, я продавчині двадцять гривень дала. Купила хліб, а вона мені на здачу паперові гривні дві по дві і копійчину білу, як колись радянські, копійки дві. Аж жах охопив мене, а нехай би грець, взяв тебе, хто так посмів спаплюжити ці гроші, це ж виявились гривні дві, я вирячила очі й придивлялася до них. Й народ, що в магазині був, від здивування весь притих. Підходив, заглядав у жменю, дивився з боязню, що, ще ж чекати від міністрів далі? І злоба й сором за Державу, невже й чому ми впали, що так слизько? Чи то кончина гривні близько?! Пригадайте, тож колись гордилися своєю національною валютою. Чому не цінуєте? історія стала забутою? Навіщо соромить країну ви скажіть? В душі ридаю, прошу збережіть! Мою країну – Україну, не ганьбіть! Не в змозі працювати, то геть йдіть! Який же сором, так впасти низько - низько…. Ці гривні – копійки, що можна з них, собі мабуть зробить намисто, як памя`тку мати щоб не розгубити, бо вже за них немає, що й купити. А, що хіба не так? Реформи в медицині, всі кажуть нині.. Кому реформи , кому багатства цілі платформи… Хтось, від статків, так жиріє, а хтось, від голоду мертвіє.Так і все своє життя, про життя щасливе лише мріє.
Зарплати лікаря, санітарки, медсестри, о так шкода, їх всі зрівняли. Хай би із влади, хтось пішов мити горшки, за ті підвищені їм копійки. Та чи за операційним столом по три години, вистояти в напрузі за життя дорослого чи дитини.
Ось знову новина, на нас усіх осінній подарунок чекає, вже по ТБ новина літає, підвищення ціни на газ. Я вкотре хочу запитати, люди вас - це, що хочуть знищити українців? Тобто нас? Хто буде спроможний платити за той газ не знати і, як простому люду доживати?
Руйнується країна, а що далі? Їдуть автівки, все ж вперед, жмуть на педалі… Молодь тікає, хто на чому… їде до Європи… А, що ж влада? Аж страх бере! О, що ти! Що ти? Жену від себе геть нав`язливі, погані думки. Гадаю, не було б від влади таких осінніх подарунків, якби позбулись ми тих недоумків, що тягнуть віз, як лебідь, щука й рак і закінчився б врешті в країні цей хаос і бардак !
Ледь стримую емоції…. Поглядаю в свій сад- залюбки.Дарує осінь нам щедроти й радість, так тепло від цієї доброти. Якби ж діти мали тут роботи, то не тікали б у світи. Напевно кожному з нас гріє серце й душу одна надія, сподівання на краще життя. Щоб діти та онуки мали щасливе майбуття!
16.09.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806776
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2018
автор: Ніна Незламна