його й досі тримає за висохлі зябра свідомість_
його йога звелася натомість ще раз нанівець_
замість світла їсть очі тремтяча кислотна бузковість,
по роззявлених шибах торочить осінній свинець_
він морочить астральним зв’язком ще чужу половину,
в жирну місячну глину безсоння вичавлює слиз_
то будяк, то нарцис_ мертвий піксель на тлі часоплину,
що раз - по - раз ступає на трухлий ілюзій карниз_
позаяк манівцями не входять до вічності храму_
а міняти програму, прошиту між зморшок в корі_
ще_ не місце_ не настрій_ не фаза планетна_ зарано_
бо вгризаються в дно рун та гнутих хрестів якорі_
перехрестя доріг_ каламутні, отруйні тумани_
гнилозубі шамани, жерці_ гнізда ос в бороді_
молитовно-нудний досвід прісної самоомани,
хоч до сонця на крилах, хоч пішки по чорній воді_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806243
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.09.2018
автор: Ки Ба 1