Я вчора на тебе дивився згори,
Коли по небесній дорозі
Летів журавлем у ранковій порі,
Співаючи пісню тривоги.
Тривожився я, що надовго тебе
На рідній землі залишаю.
По волі небес, по волі небес
В далекі краї поспішаю.
А ти все стоїш у своєму садку,
Тримаючи грона червоні.
Мені навздогін пружно мають листки,
Неначе дівочі долоні.
Калино моя, ой, калино моя!
Тебе в чужині не забуду!
З теплом березневим стрічай журавля,
Бо разом з весною прибуду.
Для рідних садів я весну принесу
На тяжко натомлених крилах,
Щоб світ милувався на білу красу,
Яка для очей така мила.
Розквітнеш ти знову на радість людську,
Дивуючи вродою ночі
І знов соловейко в старому садку
Прославить чарівність дівочу.
Це буде весною, а зараз, в цю мить,
Під крилами землі чорніють,
Поміж берегами ріка мерехтить
Та крони дерев червоніють.
Попереду, збоку також журавлі
В блакитному сяєві линуть
І шлють «До побачення!» рідній землі
Від всього земляцького клину.
09.09.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806057
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2018
автор: dovgiy