до того як зруйнує стіну крик
і в серці задзвенить мідяк холодний_
і сірий океан одутлих пик
в містеріум затягне хороводний
і в черепі заграє білий шум...
по росяному бродиш споришу,
туман могильний п’єш_ ту сиву манну_
тримаєшся за власного брахмана,
і чуєш терції пташиних голосів,
і хмар ходу, й святу жалобу псів,
і механічний шелест шестикрильниий
тобі чужих, стерильних охоронців_
не сором вже сльози зчавити стронцій,
до того як обірвиться струна_
до того як впаде скляна стіна
і ти_ позбутий щему вищих сфер_
,заручник чорних хвиль чужих емоцій,
загубишся між кам’яних печер...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805872
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.09.2018
автор: Ки Ба 1