Порівнюють час з течією води.
Щось є в цьому спільне. Та день – не краплина
І навіть не горщик тієї ж води,
А простір життя де існує людина.
Він розміри має, він має свій смак,
Він має принади багатства і плоті,
Буває він чорним як траурний знак,
Коли все навкруг потопає в скорботі.
А ще його знаю, коли наче грім
Впаде в чиюсь долю із ясного неба
Та доля секунди, де стрінеться в нім
Комусь Янгол з неба, єдина потреба
Для ніжного серця, зоря для очей,
Ким буде душа у піднесенні жити,
Хто буде в симфоніях спраглих ночей
Кохання мелодії спільно творити!
Але і буває, що зустріч для двох
Комусь обертається тільки на лихо…
Бо то не взаємно, бо раптом на трьох
І це не розділиш на частки для втіхи
Усіх, хто задіяний в плині подій
Цієї трагедії власної долі,
Не всякий збере свої рештки надій,
Не всякий знайде сили духу і волі.
І знову про час. Є чимало людей,
Які на непотріб свій термін марнують.
Пиятика, сірість без плідних ідей,
Погублять чиєсь і своє не цінують.
Чи річкою час, а чи птахом летить
Та все ж не стоїть нерухомо на місці
Ловлю свою думку хоча би на мить
Аби закріпити миттєвість у вірші.
Вже потім хтось зможе їй скласти ціну,
Та скаже відверто: чи час не марную.
А що залишилось, - не піде «ко дну»,
Бо вже не на час – на секунди ціную!
30.08.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2018
автор: dovgiy