Ти приніс мені ранкову каву
З пелюстками червоних троянд...
Здається, все це – дивне сонне марево,
Рідкісний, коштовний діамант...
Підкрався навшпиньках до мене,
Поки ще не вийшла зі сну...
Шепочучи: «Іди ж до мене, леле!
Обіймами палкими огорну...!»
Так пристрасно і щиро в мою вдивлявся душу,
Пронизуючи поглядом з голови до ніг,
І боячись свою обіцянку порушути:
Залишити мене без тебе, як бажає світ...
Ось так і сидимо... Година... Друга... Вечір...
Нічна сорочка в мене ледь спущена з плечей...
А ти..., коханий мій..., все дивишся і дивишся...
Не в змозі ні на хвилечку відвести очей...
І зєднуються раптом наші губи
У пориві швидкоплинному, палкому...
І життя без тебе не варте вже нічого, любий...!
Окрім нас двох, лиш Богові самому це відомо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2018
автор: Searose