Чутки нестримні (якщо правда, їх й не стримаєш),
Що поліцай був батько у Медведчука*.
Хоч й поліцаї – бу́ли свійські й хижі бабаї:
Хтось – наживавсь, хтось – рятував селянчика́
...Так, біля Мени*, одного вдягли в хрести* - свої,
Щоб, коли міг – попереджав за смертні го́ни...
Той дядько – плакав, не хотів, та люди вмовили.
Пообіцяли – захистять перед червоними...
...Й хоч засудили на «двадцятку», дядько й все село,
Немов єдналися крізь терні вдячністю й теплом
Хоч не мудрець я, не політик, не суддя, не Бог,
Та ...що Медведчуку ...ховати правду щемну
За батька рідного, вважаю - непорядний крок...
...Й кропи́ва – ко́рисна, як жалям – попереджений.
А як не знаєш, о́пік в пам,яті - скажений...
Хіба що, все-все українське творче нині -
...Дратує ставшого багатим в Україні
Медведчука, ніяк не вдячного країні?
12.08.18 р.
*Віктор Волади́мирович Медведчук (народ. 7 серпня 1954, селище Почет, Красноярського краю, Абанський район, РСФСР, СРСР) укр.політичний діяч, в минулому – адвокат, підприємець
*місто у Чернігівській області, Україна
*Вдягти в Хрести – одягти в поліцайську форму гітлеровської Німеччини
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802945
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.08.2018
автор: Юхниця Євген