Я до тебе лечу, щастя в долі прошу,
В осінь йти із тобою, коханий мій, милий.
Із волошок вінок прикрасить сивину,
Прихилюся на груди, а сміх пустотливий.
У цілунку п’янкім розгублю геть роки,
Запалає в душі незгасимая ватра.
Де любов господиня, дива й навпаки,
І в жіночому серці живе Клеопатра.
Приголуб, обійми, дай напитись ще раз
Того хмелю, що в трепет кидає все тіло.
І не треба тоді безкінечності фраз,
Де тепло почуттів, там кохання мірило.
17.07.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2018
автор: Валентина Ланевич